Оповідання (Не) ОБІЦЯЙ завершено і вже повністю опубліковане на Букнет!


***

Обіцяти кохати вічно, те саме що собі брехати
Кажуть, дівчата люблять вухами
Так, ми справді готові багато слухати

Обіцяти не дивитись на іншу, те саме що себе обманювати
Навіщо ці моральні судоми
Коли вечорами тебе немає вдома...

***

От частинка і мого старого вірша трапилася в нагоді)))

Я хотіла зробити подарунок читачам, тому і написала цю коротку історію про Мирона та Орисю з Йосипівки. Герої придумані, але проблеми, з якими вони стикаються, реальні.

На жаль, я бачу це занадто часто.

Батьки і діти. Сепарація, яка не відбувається і руйнує все.

Дуже сподіваюсь, що з часом батьків, які бережуть своїх нащадків від власного життя та помилок, ставатиме тільки менше. Адже нам всім потрібен власний досвід, до того ж свої помилки такі смачні, що просто капець!

І Йосипівка реальна, маю особливу любов до цього села, де минуло моє щасливе дитинство. Бабусі давно немає, будинок не придатний до життя, але яр досі прекрасний, річка Репетуха шепоче дзвінкими струмочками, а лісосмуга стає лише більшою через невгамовну акацію, що продовжує захоплювати нові території своїм всюдисущим насінням.

Там живе моя душа, в ароматах стиглої суниці та чебрецю, в обіймах зоряного неба, яке лише там настільки яскраве, що відчуваєш себе частиною космосу.

Оповідання вийшло драматично-романтичне, без еротики, зате тепле. І якщо колись вам захочеться прочитати історію Мирончика та Орисі у форматі роману, дайте мені про це знати.