Кажуть, що потрібно цитувати у блогах фрагменти творів. Тому ловіть фрагмент із 13 розділу "Пір року. Зникнення Зими" (так, у мене не лише одна суцільна романтика) ..))

Розпочалася битва.

Майк вступив у знайому стихію адреналіну. Кожне перехресне зіткнення мечів наповнювало його небувалою енергією. Він повністю розчинявся у зброї і забував про все навколо.

Це було схоже на танець. Майк малював у голові картину бою, де кожен удар чітко продуманий наперед. Крок уперед – удар, крок назад – удар.

Дзвін мечів луною віддзеркалювався в серці, яке горіло в агонії.

Костянтин був сильнішим за Майка, і зараз він бився на повну потужність, не шкодуючи суперника, за що Майк був вдячний. У поєдинку немає місця жалощам.

Майк на секунду забарився – і Костянтин врізався мечем у його праву руку. Майк відчув дикий біль, але не видав жодного звуку, міцно зціпивши зуби.

Фізичний біль на мить зумів приглушити гнів.

Якби удар був нанесений небесною сталлю, Майкові було би у стократ болячіше, а так це звичайна подряпина, яка через хвилину заживе.

Вони присіли на спортивний мат. Майк зняв сорочку, яка вже встигла просочитися кров’ю, щоб тканина не присохла до шкіри. Однак її вже можна було викидати на смітник.

– Майку, вибач, – у синіх очах тренера промайнула тривога.

– Жодних вибачень. Мені потрібно було саме це, – Майк витирав тканиною залишки крові. Рана вже безслідно зникла.

– Тобі зараз непросто. Ти на порозі важливого вибору.

– У мене немає вибору, – відрубав Майк, відчуваючи, як лють знову починає розпалюватися, і нудотне відчуття підступає до самого горла.

– Вибір є завжди, – відчеканив Костянтин і повністю розвернувся до нього. – Я не твій батько, Майку, і ніколи ним не стану. Але я впевнений так само, як у цьому був впевнений твій батько: ти зробиш правильний вибір.

Майк опустив погляд. Він уже давним-давно зробив свій вибір.