Нова обкладинка!

Вітаю, шановні читачі!

Я змінила обкладинку на мою книгу "Шлях до серця принца". Буду рада почути ваші думки, чи подобаються вам зміни.

АНОТАЦІЯ:

Я всього лише хотіла влаштуватися на роботу до Академії. І хто б міг подумати, на що доведеться піти заради цього. А все через клятого ректора, який незлюбив мене з першого погляду! В результаті вплуталася в безглузде парі і тепер зобов’язана за три тижні закохати в себе принца іншої раси і змусити зробити мені пропозицію. Ох, боюся навіть уявити, як буду шукати шлях до його серця…

УРИВОК З КНИГИ:

– Сідайте, студентко Берн. Втім, вже не студентка, – промовив ректор. – Адже я сам вручав вам диплом три дні тому. Так що ж вас знову привело до стін нашої Академії?

Я гарячково збиралася з думками. Заздалегідь заготовлена промова зараз видавалася безглуздою і невідповідною. Ще й глузливий погляд зелених, трохи розкосих очей сильно вибивав з колії.

– Справа в тому, що я... отже, я...

– Тільки не кажіть, що весь цей час були таємно закохані в мене! А тепер вирішили зізнатися, – висунув знущальне припущення граф Райскрейд.

А ось за це взагалі закортіло його чимось стукнути! На щастя, в цей момент увійшла Ніра з підносом, і ректор переключив увагу на неї. А мені випала можливість заспокоїтися і спробувати погасити зрадницький рум’янець на щоках. Таке жахливе припущення не могло не викликати справедливого обурення! Та не потрібний мені цей розпусний котяра навіть задарма! Ректор же явно насолоджувався ефектом від свої слів. У нього, схоже, навіть настрій поліпшився.

Подякувавши Нірі за каву і наостанок шльопнувши її по сідницях, що було зовсім вже непристойно, він простежив зацікавленим поглядом, як секретар йде до дверей. Тільки коли вона зникла з очей, перевів їх на мене. Сьорбнув кави і задоволено примружився, ставши ще більш схожий на свою звірячу іпостась.

– Ну то як?

Ось що б на моєму місці зробила сестра? – мимоволі виникла думка. Напевно, віджартувалася і відвісила пару нічого не значущих натяків, які потішили б самолюбство ректора. І тим ще більше підняла йому настрій. Але у мене не повернеться язик сказати щось подібне! Брехати я вмію погано, а фліртувати – й того гірше.

– Ні, я хотіла попросити вас взяти мене на роботу, – мабуть, надто різко перейшла я до суті справи.

Ректор невизначено гмикнув, продовжуючи пити каву і з-під напівопущених повік мене роздивляютися. Я ж все сильніше нервувала, вовтузячись у кріслі для відвідувачів.

Згадала заготовлену заздалегідь промову і почала квапливо наводити свої доводи. Про те, що можу згодитися рідній Академії, що завжди відчувала покликання до викладацької діяльності (хоча останнє, звичайно, чимале перебільшення), та інше в тому ж роді. Не забула згадати й про свій золотий диплом і організаторську роботу під час навчання.

Хардін слухав, не перебиваючи, і дивився з нечитабельним виразом обличчя. Тільки коли я замовкла і перевела подих, відчуваючи, як сильно пересохло в горлі, він глибокодумно промовив:

– М-да...

І що це має означати?!

– Адже я знаю, що у вас зараз якраз звільнилося дві вакансії, – знову подала голос. – Прошу вас, дайте мені шанс!

– Дорогенька, – нарешті, зволив він заговорити. Так, мовчати, Емілі! На «дорогеньку» не реагувати! Кілька разів глибоко вдихнула і видихнула, слухаючи його подальші слова. – Як це не прикро, я вважаю, що ви не потягнете посаду викладача. Нехай навіть молодшого наставника.

– Це ще чому? – все ж таки не втрималася від легкого сарказму. – Я недостатньо розумна й відповідальна?

– Гм... Розумієш, не завжди цих якостей достатньо для того, щоб працювати з людьми. А тим більше студентами. Це, знаєш, той ще контингент! Трохи даси слабину, і ні про який нормальний процес навчання й мови не буде. Ти могла б спробувати себе на іншій роботі. Влаштуватися в якесь міністерство або наукову лабораторію.

– Ага, там мене, звісно, відразу ж візьмуть! – в’їдливо зауважила.

– Якщо у тебе не вистачило розуму за час навчання налагодити хоч якісь зв’язки, то це, знову ж таки, говорить не на твою користь, – промовив Хардін. – В Академії навчається багато студентів з впливових сімей. Якби ти була більш хваткою і пробивною, то відразу б вхопилася за такий шанс. Здружилася б з кимось із них. І зараз би у тебе таких проблем не було.

– Тобто, треба було дружити з кимось із корисливих міркувань? – внутрішньо киплячи від обурення, видавила.

– Можна подумати, ти не з корисливих з кимось дружила! – пирхнув ректор.

Я мимоволі відвела погляд. Тут він правий. За всі п’ять років навчання я так і не обзавелася друзями. Завжди на це не вистачало часу. Організаторські справи, навчання, мої намітки щодо майбутньої дисертації. Та й не вважала я спілкування з однолітками таким вже важливим!

– Не розумію, яке це має значення для отримання місця викладача, – гордо промовила, підкидаючи голову.

– Та саме пряме, любонько! – посміхнувся він. – Ти зовсім не вмієш спілкуватися з людьми! На роль бібліотекаря я тебе, може, і взяв би. Але вакансія вже зайнята. Ось скажи, як ти будеш знаходити спільну мову зі студентами, якщо зовсім їх не розумієш?

– Взагалі-то у мене диплом психолога! – нагадала я.

– Гадаєш, теоретичні знання тобі сильно допоможуть?

– Так дайте можливість застосувати їх на практиці!

– Пропонуєш дозволити тобі проводити експерименти на студентах Академії? – іронічно підняв брови Хардін.

– Візьміть мене хоча б на випробувальний термін! І я доведу, що впораюся! – у вухах вже стояв гул від прилитої до скронь крові.

Найбільше хотілося перервати принизливу розмову і втекти звідси геть. Але я розуміла, що зараз вирішується моя доля. Не можна ось так просто відступатися!

– Бачу, ти налаштована рішуче, – навіть здивувався ректор і забарабанив пальцями по стільниці, відставивши спорожнілу чашку. – Ну, ось що! Мабуть, я все-таки готовий дати тобі шанс, – мені категорично не сподобався знущальний вогник в його очах. – Замість випробувального терміну пропоную наступне. Попереду літо. Влаштуйся на роботу по спеціальності, де тобі доведеться активно спілкуватися з представниками інших рас. Доведи, що і справді здатна знаходити спільну мову з ким завгодно. До кінця літа принеси мені рекомендацію від працедавця, де він характеризує тебе саме з цієї сторони. І не здумай обдурити! Твою рекомендацію я перевірю особисто. І якщо виявиться, що вона куплена або незаслужена, ні про яку роботу в Академії або іншому навчальному закладі нашого королівства можеш навіть не думати! Повір, зв’язків у мене для цього вистачить! Отже, якщо ти згодна, давай на цьому закінчимо. У мене, як бачиш, купа інших справ, – він красномовно обвів рукою папери на столі.

Приголомшена, я тільки й могла, що сидіти і плескати очима. Він що, серйозно?! Та якби я могла влаштуватися кудись ще, то навряд чи б прийшла сюди! Чи так перевіряє серйозність моїх намірів? Те, наскільки робота в Академії дійсно є моїм покликанням? Якщо так, то ректор, при всьому моєму неприязному до нього ставленні, в чомусь правий. Гріш ціна вчителю, який лише відбуває повинність і працює з учнями тому, що на інше не згодився. І я не хочу бути таким викладачем!

– Я згодна! – рішуче подивилася на ректора і піднялася.

ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!