Один будинок на двох.

Вітаю, любі читачі!!!

запрошую до зрілої історії кохання 

«НАХАБА В МОЄМУ БУДИНКУ» 

— Це я, що тут забулася?! Я купила цей будинок тиждень тому. А от, що ви тут забулися, я не знаю. — Я забрала свою руку і швидко почала спускатися драбиною.
  Капець! Він спускався за мною. Що робити? Що робити? Я ж тут в цьому довбаному лісі сама!
  — Ви купили? — Я дивилася на його пружний зад в боксерах, доки він спускався і не могла повірити, що в цей час, коли я трусилася від страху, я зиркала на його дупу. Ідіотка!
  — Так. Я. Що, не дійшло з першого пояснення?! — Нарешті, я торкнулася підлоги і одразу рушила до кухні. Там знаходилися гострі предмети тож…
  — Ви, що на кухню по ніж? — Він розреготався.
  Я широко відкрила очі і хутчіш побігла до кухні в пошуках якоїсь зброї. Не впевнена, що взагалі зможу її знайти, але здаватись височезному незнайомцю – я не збираюсь.
  Трясця! Трясця! Я відкриваю шухлядки, але нічого, зовсім нічого не знаходжу, окрім ложок та виделок. І як бути? Накинутись на нього виделкою?
  — Не підходьте! — Заверещала я, витягуючи руку вперед з виделкою в руці. — Тільки наблизьтесь і я…
  — Що ви? Заколете мене виделкою? — Не вгамовувався він і продовжував насміхатись. — Я почекаю, знайдіть щось краще.
  Він відійшов до стіни, і спершись об неї спиною, схрестив руки в очікуванні.
  Я дивилася на нього і розуміла, що, як для психа він занадто спокійний, а для безхатька, - занадто чистий та смачно пахне. Трясця! Про що я думаю?!
  — Хто ви?
  — Я господар цього будинку. — Він провів рукою по каштаново-рудому волоссю і додав: — До речі, - ножі лежать в лівій шухляді від вікна. Ось там. — Він вказав пальцем у той бік шухляди, про яку говорив.
  — Звідки вам знати? — Зашипіла я.
  — Я ж кажу, я тут живу. А от хто ви, я і досі не второпаю.
  Чомусь мій страх почав спадати, дивно для такої ситуації. Але якщо б він хотів мені щось заподіяти, йому б було достатньо зробити два кроки і схопити мене в свої жмені. Натомість він відступив до стіни і розповідав, де знаходяться ножі.
  — Я купила цей будинок тиждень тому. Всі документи на право власності в моїй спальні. — Я, все так само, тримала руку, наче мені це допоможе.
  Чоловік дивився прямісінько мені в очі і в них я бачила подив та розуміння того, що коїться. А от я і досі нічого не розуміла.
  — І я купив цей будинок. Я живу тут вже три дні. Документи знаходяться на другому поверсі. — Він потер обличчя долонями і спокійно промовив: — Здається нас розвели по-повній. Ми потрапили на гачок аферистів.
  — Що? Як? Про що ви, говорите, хай йому грець?!
  У мене був шок. Звичайно до мене дійшла суть його слів, але як так? Я що така дурна, що потрапила в таку ситуацію?! Хоча не одна я, що не може не тішити.
  — Ви добре розумієте про що я говорю. Я та ви з чоловіком купили один і той самий будинок. Афера.
  — З яким чоловіком?
  — Ви ж сказали, що ваш чоловік зараз прийде.
  Я відчула, як жар вдарив в обличчя і я вся почервоніла. Щойно я сама себе здала. От ідіотка!
  — А-а-а… так, так… він буде дуже скоро тут.
  Чоловік проковтнув смішок і усміхнувся. Видно було, що він здогадався, що чоловіка у мене немає. І що тепер?
  — Ну добре, почекаємо на вашого чоловіка, бо з жінками дуже важко обговорювати серйозні справи. Особливо там, де повинна бути логіка. — Його посмішка стала широкою та глузливою.
  Я опустила руку. Страх пройшов, а от гнів… лише набирав обертів.

Запрошую слідкувати за уривками, візуалом та обговореннями до мого Телеграм каналу.  https://t.me/+DVFo2AOK1RIwNjNi

Героям Слава!

Мирного усім неба!