❤️ Співавторська новинка ❤️

Любі читачі, 

Стартувала наша з Адалін новинка "Моя, бо я так хочу", історія Віктора Яковенка, ще того циніка та егоїста)))

— Ти вийдеш заміж за Яковенка, інакше нам кінець, — приголомшує мене батько.

Я хочу заперечити, але не знаходжу слів, чудово знаючи, що вибору в мене немає.

Віктор Яковенко, справжній син свого батька, холодний, цинічний і жорстокий. Він забрав мене, як трофей, як вподобану іграшку, зруйнував моє життя і плани.

Тепер він — мій чоловік. Я ненавиджу його всім серцем і жадаю помсти. Але як помститися тому, хто не здатен на почуття?

 

Я в соцмережах:

Телеграм канал

Інстаграм

Група в Фейсбук

TikTok

Адалін:

Телеграм канал

Бережіть себе та близьких ❤️

3 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Марія Євтушенко
22.12.2023, 23:01:54

❤️❤️❤️

Ема Ноель
23.12.2023, 19:10:46

Марія Євтушенко, Дякую ❤️

avatar
Леся Найденко
22.12.2023, 00:26:29

Вітаю! Нехай має успіх та приносить задоволення авторкам❤️

Ема Ноель
22.12.2023, 22:39:49

Леся Найденко, Дякую ❤️

avatar
Олена Гушпит
21.12.2023, 22:20:26

Вітаю з новинкою ваш чудовий тандем!!! ❤❤❤ Успіху!!! )))

Ема Ноель
22.12.2023, 22:39:44

Олена Гушпит, Дякую ❤️

Інші блоги
Інколи (дуже рідко), але Норман буває людиною
“Накрапав дощ, небо було сіре. Але Норман сяяв. Хоча його обличчя залишалося відстороненим, Джим бачив у ньому якусь безтурботність. Вночі вони обоє не спали. Їм було зовсім не до сну. Вони були стомлені. Але якщо слуга
Вона запропонувала - він погодився!
До речі, про Діану… Повісити в рамочку? Згадую її вчорашні слова. Та легко! Появу Діани я зустрічаю повністю підготовленим: на моєму столі лежить стос звітів про освоєння коштів, виділених мерією та залучених від благодійних
Та нехай дома сидить!
Ми виїжджаємо з маєтку. Королівські гвардійці супроводжують нас, і з боку це здається почесною вартою. Але я знаю, що вони виконують зовсім іншу функцію. Їхнє завдання — простежити, щоб я не втік. Ледь виїхавши за ворота,
Побачаться чи ні?
Неусвідомлено я ще сильніше кутаюся в цупку тканину, втупившись носом у комір і вдихаючи його аромат. Георганов помічає мій рух і, презирливо усміхнувшись, повільно опускає руку в кишеню штанів. — Поміняємося? — тихо,
Трішки одеського гумору до Дня сміху...
— Моя Циля вічно ниє: «Мені носити нема чого, мені носити нема чого!» — Ой, Фімо! Я тебе благаю! Дай їй мішок картоплі, і нехай носить! — Розо Марківно, я чула, що ви таки одружили свого Додика! Ну, і як вам
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше