Моє міське фентезі без любовної лінії:)

Всім привіт! Книгу "За межею Світла" я писала для конкурсу “Містичні дивовижі”. 

Я люблю її за те, що вона не схожа на інші. За те, що змогла написати її, не впихнувши туди любовну лінію☻️☻️☻️ Це було складно, повірте на слово)))

Коли я створила новий файл і взялася її писати, то не знала про героїв нічогісінько. Просто писала, пізнаючи їх у кожному новому реченні. 

Я почала її писати ще до повномасштабної війни, а закінчила через кілька місяців після. 

Жахів у книзі немає, хіба трохи містики:)

Не буду розповідати про сюжет, щоб не наспойлерити лишній раз. Тільки залишу кілька уривків, які, на мою думку, мають вас зацікавити)

***

А чижик все не вгавав. Літав від стіни до стіни, від вікна до вікна, відчайдушно щебечучи щось своєю мовою.

«А що як він хоче нам щось розповісти? Повідомити погану новину? Бабуся завжди говорить, коли птах гупнувся в шибку – до звістки...»

Уява намалювала перше, що спало на думку, – війну. Стало моторошно. З розповідей бабусі Діана знала, що війна – велике горе, нещастя. Війна приносить голод, розруху та смерть.

Чиж облетів двір однією й тією ж траєкторією тричі, на мить завис біля її вікна, продовжуючи кричати, а потім, зачепившись за гілку акації, з якої одразу ж посипався сніг, з усієї перемочи врізався у сіру стіну будинку навпроти та зник.

Діана завмерла, затамувавши дихання. Він не міг зникнути. Так не буває. Мабуть, вона не встигла розгледіти спритного птаха, що полетів геть. На снігу нічого не видно, а отже, чиж не забився. Просто пурхнув десь в сторону непомітно й полетів до своєї сім'ї.

***

– Ти з психлікарні утік? – запитала серйозно, склавши руки на грудях. Діана ще давно розпитала у бабусі про психів. Виявилося, туди й здорових людей саджають, аби не говорили лишнього. Що там лишнього вони могли говорити, Діана так і не зрозуміла, проте Адам точно молов щось дивне.

– Вони зникли, – повторив хлопець, ігноруючи запитання. – Я піду перевірю, що там.

Адам показав рукою на стіну. Можливо, він мав на увазі те, що під стіною. Проте дівчина нічого не бачила, лише молоді лопухи та інші бур'яни, яких під будинком росло валом.

– Ну йди, – знизала плечима. Їй здавалося, що через якусь хвилину хлопець повернеться, тому пішла й сіла на гойдалку. Повернувши голову, помітила, що Адам зник. Вона нічогісінько не розуміла. Повільно кліпала, дивлячись на стіну, й думала про чижа. Чому їй знову згадався той птах?

Погойдавшись з десять хвилин, дівчина забула про Адама, про птаха й, зістрибнувши з гойдалки, пішла додому.

***

Хлопець швидко вмостився на гойдалці, його задоволена мармиза аж засяяла.

– І що ці Темні роблять?

– Вчора вивільнили отруту, скоро вона розповзеться світом.

Діана звела брови до купи. Адам говорив ці слова так легко й буденно, ніби вони не мали для нього ніякого значення.

– Яку отруту?

– Ту, з якої ваше світло з'являється...

Діана не знала звідки береться світло, вона задумалася. В школі щось про це розповідали, та їй були не цікаві подробиці.

– Навіщо вони таке зробили?

Адам несподівано встав з гойдалки та став дивитися на в'їзд у двір. Його погляд повільно рухався так, ніби він за кимось слідкував. Там нікого не було.

– Мені пора, – сказав хлопець і пішов в сторону її балкону, не обертаючись.

Не забувайте про мої соцмережі:)

Телеграм

Інстаграм

Група у Фейсбук

Чудових вихідних!:)