Вітаю, мої любі Натхненники!

 Запрошую до романтичної книги

«Саме той»

Уривок:

— Я скоро іду додому і не знаю, чи буду тут до твого повернення, то ж - ще раз дякую.

— Як додому? Прошу зачекай на мене, я через десять хвилин буду.

Він подивився на неї так, що вона не могла відмовити. Ці очі змушували підкоритись.

— Добре.

— Обіцяєш, що дочекаєшся?

— Обіцяю.

— Я миттю. — Він покрутив стрічкою на пальці. — Думаю, тобі вона більше личитиме, ніж мені. — Він засміявся і вона підхопила його сміх. Поклавши біля букета стрічку, він усміхнувся Мелісі та відійшов у дальній кут зали. Там на нього чекав хлопець, який нещодавно підходив. Меліса узяла келих з вином, та зробила величезний ковток. Не хлопець, а просто мрія. Але… Ніяких мрій. Ніяких хлопців. Ніяких стосунків.

Вона сиділа, та спостерігала за красенем, з яким їхні погляди іноді зустрічались. Меліса незадоволено зціпила руки під столом, коли побачила, як до Макса і його друга, підійшли дві красуні. Одна зовсім знахабніла, та провела по його борідці пальчиками. Меліса закипіла від невдоволення. Але, що їй до цього?! Вона ж сама йому відмовляє, тепер і має. Другі ж дівчата не такі дурні і хапаються за шанс володіти таким красенем, як Макс.

Макс перевів погляд з друга на столик, де сиділа Меліса, але її там вже не було. Він наполохався та важко ковтнув. Вибачившись перед другом та дівчатами, він поспішив до столика. Побачивши сумочку на стільці, він полегшено зітхнув. Шукаючи Мелісу поглядом, він не бачив її. Неподалік була тераса і Макс вирішив подивитись там і не помилився. Меліса була на ній.

Вона обернулась, коли відчула тепло на своїх плечах.

— Привіт. Дякую. — Поправляючи його піджак на собі, вона усміхнулась.

— Привіт. Ти мене налякала. — Зізнався він.

— Думав, що я пішла?

— Так.

— Але ж, я обіцяла дочекатись.

— Знаю. Але…

— Але…? Ти думав, що через тих дівчат, я не дотримаю слова і піду?

— Якщо чесно, то так.

— Але, ж я не їм обіцяла. А ти, здається вільний хлопець і можеш робити усе, що тобі заманеться.

— Думаєш?

— Упевнена?

— Так.

Вона не розуміла, до чого він хилить.

— Ну тоді, я хочу… — він нахилився, та узявши обличчя Меліси у долоні, почав цілувати її. Вона уперлася об його груди, намагаючись звільнитись, але тіло та розум не могли домовитись. Шах і мат на користь тіла.

Уривок:

— Не зрозуміла? Чого саме? — дівчина ошелешено подивилась на красеня.

— Ну не знаю, напевне стосунків. Стати з кимось близькою.

— Стосунки не для мене. Це, я вже проходила. — Меліса гірко усміхнулась та подивилась у його сині очі. — І близькою, ні з ким я не хочу бути – тому що набридло теж саме. Кожен раз – мені боляче. Не хочу.

— Ну не одній тобі серце розбивали. — Його брови піднялись до гори і він знизав плечима. — Це проходить кожен. А якщо не спробувати, хіба це краще?!

— Для мене краще бути одною. Я все вирішила. І тобі краще не марнувати свій час на мене.

— Я його не марную, а от ти... — Він стиснув ще більше її руку, коли відчув, що вона хоче звільнитись. — Ти марнуєш час, на не використані шанси. Я ж проводжу свій час у компанії дівчини, яка мені дуже сподобалась. І цей шанс, я не змарную.

— Ти не знаєш мене і не тобі мене судити. — Вона все ж таки забрала руку і розвернулась піти додому.

— Вибач мені. — Зупинивши її за плечі, мовив він. — Вибач, я не хотів.

Меліса підняла свої очі на нього і сумно подивилась.

— Ось, чому краще бути одній. Краще нікому не давати шанс. Для чоловіків це шанс – спробував не вийшло, нічого знайду ще одну. Незамінних же нема.

— Ого! Мелісо, я думав, що у тебе був один невдалий роман і всі чоловіки тепер для тебе «козли». Але, дивлячись у твої очі, я розумію, що тобі робили боляче і не раз. І це не дівчачі «пожалійте мене». Не ти для мене «шанс» - шанс, це наша зустріч, яку я хочу перетворити на стосунки. Міцні, надійні та серйозні стосунки. — Ага. — Меліса знервовано засміялась, не повіривши ні єдиному слову. Хоча так хотілось вірити. — Спочатку усі так говорять. Усі хочуть серйозних стосунків, думаючи, що і в них можна бути вільними та робити все, що заманеться.

— Я говорю про інше. Стосунки у яких є кохання, вірність, повага і багато інших важливих речей.

— Рада, що ти в це все віриш.

— І тебе навчити можу вірити.

— Я не хочу стосунків.

— Але ж ти не зможеш бути завжди сама. Людина повинна бути з кимось.

— Я так теж колись думала. Але кожному своє. — Невже тобі не хочеться чоловіка, дітей, сім’ю? — Колись хотіла.

— А зараз? Невже зараз цього бажання немає? — він уважно дивився на її обличчя, щоб не проґавити ні одної зачіпки, яка б заперечила сказане нею.

— Ні. — Вона швидко закліпала і важко ковтнула. — І цим спровокувала себе.

Макс побачив те, що хотів. Її емоції, які виказувало обличчя говорило, що вона бреше сама собі. Вона намагається змусити повірити в те, що вона говорить не лише оточуючих, але і саму себе.

***********