11-ий розділ писався легко. Мені було самій цікаво поближче познайомитися з новими персонажами.) Бо вони такі різні і в кожного свої таракани. 

Далі, сподіваюсь, писатиметься так само легко, оскільки в голові вже намальовані подальші сцени. 

Ось фрагменти з нового розділу:

Макс: Приструнь свою подружку, братане. Я хоч і Літо, але терпіння в мене не вічне. Вона мені вже всю голову за ранок об’їла своїм незадоволенням, мовляв, на якій некомфортній машині прокатять її дупу. А цю машину, до речі, я сам, своїми ж ручками, складав по власним кресленням, і тут таке чути. Яка образа для майстра. Сидінь їй шкіряних бракує, бачте!

– Не друг він, а жалюгідний ремісник. – Даф! – вигукнув Майк. – Бачу, спілкування з Деном на тебе добряче впливає. – Він тут ні до чого. Кожен повинен знати своє місце. Ми з тобою з іншого кола – і не повинні товаришувати з подібними їм, – Дафні кивнула по черзі на Макса, потім на Мей.

"Сваха":)))

Зненацька Мей щиро розсміялася:

– А Майк правду говорив: ти вперта! Здається, це йому в тобі і подобається. – Вона приховала посмішку, роблячи вигляд, що не помітила Діаниного збентеження

А Діана з Майком ще більше зближуються, хоча на них попереду багато випробувань:

Його «крижане» серце билося в такт з її – голосно та швидко: «Стук-стук. Стук-стук. Стук-стук».

– І це така твоя ненависть?

«Еге ж, Дафні, я також задаюся цим питанням». Діана була впевнена: коли ненавидять, не обіймають. Із якої це речі цей хлопчисько – не відштовхнув, не пересунув – пригорнув (!) її до себе? Та ще й одного навушника собі в вухо встромив…

– Не твоє діло, Даф. До того ж, у мене серця немає, забула?

Діана повільно підняла голову – затуманені очі Майка вп’ялися в її. Його лице посвітлішало.

– О, ти вже прокинулася? А я вже продумував звірський план, як тебе розбудити.

Читайте. Насолоджуйтесь. Реагуйте.

P.s. Як бачите, такі блоги не здіймають шал активності. Потрібні "інтриги-скандали-розслідування", але обійдемося сьогодні без них))