Новий розділ, 11-й, викладено. Він вийшов (нарешті!) невеликим, всього 4650 слів, і насиченим пристрастю. 

Писала його, коли хворіла, тому буду рада, якщо вкажете на помилки. 

Дякую! Приємного читання.

Ось, як завжди, фрагментик:

Діана раптом усвідомила: Майк не дасть їй пропасти, допоможе з усім впоратися, як і обіцяв. Діана була впевнена в цьому на всі сто відсотків.

– А-пель-син-чик, – нечутно, одними губами, промовила вона.

Рука Майка застигла, а очі опустилися на вуста, зчитуючи слово – у животі враз щось кольнуло, віддаючись солодким теплом по тілу.

– Бал-да, – Майк скопіював її тон.

Діана мимоволі посміхнулася. Вона знала, що він так відповість.

– Приготуйтеся! – громовим голосом викрикнув Макс. – Зараз виїдемо на світло, а далі – злетимо.

– Злетимо? – Діана звела брови дашком.

– Саме так, – Майк провів серветкою по її носі. – Тобі сподобається.