Я до вас блогом-поясненням. Оформлю в форматі запитання-відповідь, бо так самій простіше структурувати думки.
Куди зникав автор?
Завалився в першу в житті меланхолію. А це не якась там банальна депресія, це прям супер-мега депресія! Пояснити справді складно.
Написання епілогу «Плати», де описана квітуча Україна майбутнього, співпало з поганими новинами з дому. Коли лікарі щотижня роблять твоїй рідній людині платні операції, а потім виявляється, що вони таким чином місяцями тягнуть гроші, мучаючи його – віра в прекрасну країну якось зникає.
Власна книжка здалася мені лицемірною і брехливою. Я перестала вірити, що благополучне майбутнє можливе. Змінила роботу, щоб допомагати родині. Дійшло до того, що при виді ноутбука я плакала. Від текстів нудило, але працювати потрібно було. В принципі, тут нічого не змінилося і зараз, та з меланхолії я вилізла завдяки… злості.
Почувши, як «Майдан» почав вживатися в негативному контексті, мене, як то кажуть, бомбануло. Результат – історія «В ритмі року». В ній я хочу показати ті події очима молодих студентів. Я відчувала, що ця книжка потрібна саме зараз, коли нам підмінюють поняття. Час покаже, права я була чи ні.
Навіщо публікувати нову книжку при незакінчених?
«Плату» я збиралася виставити повністю одразу перед новою історією. Але загралася зі створенням обкладинки, не встигала до часу розгону Майдану, а прив’язувала глави до 4 ранку, тому «Ритм» пішов першим. Коли продовжила виставляти «Плату», то залила 40к, але не змогла знайти чергову главу. Обрила весь комп, куди запихнула – уявлення не маю. Дописуватиму цю частину на вихідні.
Я сама зла на себе за цей косяк. Виставляти нову книжку, не закінчивши передплатну, це треш. Тим паче, що в «Ритмі» за день опубліковано 70к. Вкрай негарно вийшло, не знаю, що ще додати. Хотіла повернутися нормально, а спотикнулася на рівному місці. Виправлюсь.
Що з «Коханцем»?
Я його втратила разом з надією на краще майбутнє країни. А та історія саме про майбутнє. Ключова проблема в героїв – посттравматичний синдром. Я хотіла зробити акцент на ньому, показуючи, як вони рятують один одного, коли більше ніхто не може. Думала, що це питання скоро буде дуже актуальним. Та вже є, бо ми всі від нього страждаємо.
Але ця книжка побудована на основі, де Україна швидко перемогла, повернувши собі всі території. А військовим допомагають адаптуватися до мирного життя. Ще одне твердження, яке розбилося о реальність. На подругу моєї мами її законний чоловік поліз з ножем, коли приїхав до дому з передової. Вона досі в лікарні. А він… повернувся воювати.
Продовжувати книжку в позитивному ключі я поки не можу. В можливість побороти ПТСР без кінських доз ліків - не вірю. Можливо, просто приберу всі згадки майбутнього, залишивши героїв такими собі конями в вакуумі, як прийнято в самвидаві. Чи підсажу їх на препарати.
Чесно, поки ні один з варіантів змін, які я собі накидала, не подобається. Що поробиш, якщо в автора криза світогляду. Тому в «Зроблю своїм» шансів вийти першим набагато більше) Якщо до мене почне навідуватися гарний настрій, бо в нинішньому писати веселі тексти без драматичного підтексту не вдається.
Поки – «Плата» та «Ритм». Далі побачимо. Чесно, дуже сумувала за вами! Але я з тих людей, яким життєві потрясіння потрібно переживати поза публічного простору. Самі бачите, яким нитиком я стаю в мега-депресії)
16 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійтице ж і "Мій невіртуальний коханець" теж зник. Добре що я хоч встигла почитати те, що було!
А я так раділа Вашому поверненню...і виходу з кризи ех((((
Зайшовши почитати "В ритмі року" книги не знайшла на сторінці ((
Останній блог автора теж недоступний
А куди зникли книги Плата за гордість?
В ритмі року!?
Остання відьма Чернігівщини?
Доброго вечора
Підкажіть чи плануєте продовжувати серію Христини і Дениса, тобто ту, що 30 років потому? Ви так завернули там гарно, що я вже дуже хочу побачити продовження
Дякую
П.С. Бажаю душевних сил і гармонії)
Вікторія Концевич, Був план на дилогію в майбутньому, по книжці на Себастьяна і на Святозара.
На жаль, зараз я писати такі історії не можу. Бо тоді квітуча Україна, описана в епілогах "Плати за гордість" і "Забудь-Пробач" перетвориться на цинічне корупційне суспільство, що пожре саме себе. Це буде реалістично, але нецікаво))
Я хочу вірити, що ще зможу подивитися на наше майбутнє позитивно. Поки не вдається.
Коментар видалено
Я теж розчарувався. Живу за рахунок апарату гемодіалізу, який залежить від світла та води. Тут з усіх сторін кричать про черговий "блекаут", а нам за рік так і не встановили генератора. Якщо "блекаут" буде і пацієнти пропускатимуть процедури, то це повільна багатосраждальна, але стовідсоткова смерть. І коли в черговий раз стикаєшся із такою байдужість, то і писати нічого не хочеться. Хчеться просто лягти, заснути і втікти у сни від цієї лайнової реальності.
Але, заходжу на Букнет, а тут хтось у відгуках похвалив твір, там хтось вподобайку вліпив і я наби оживаю. Розумію, що це комусь потрібно. Вмотивовуюся і, пересилюючи страшне небажання, продовжую мляво писати далі.
Бажаю Вам сил та натхнення на творчість! Менше нервів і поганих новин, більше радості і вдячних читачів! Усього найкращого!!! =)
Dark Overlord, Ох, в такі моменти як ніколи розумієш відмінність між проблемами реальними та психологічними. Вірю в те, що лікарні забезпечать генераторами, бо інакше проти влади з вилами підуть. Цього вони ще бояться.
Люди не стільки байдужі, як у своїх проблемах. Ви праві, потрібно шукати хороше. Якщо письменництво надихає жити, його закидати ніяк не можна.
Теж бажаю Вам всього найкращого!
Це не ниття, як на мене. Немає нічого поганого в тому, що ти поділишся з читачем своїми думками. Зрештою вони заради них і приходять до тебе.
Сподіваюся, що все прийде в норму. Бережи себе в свою нервову систему.
Юлія Богута, Намагатимуся) Дякую❤️
Рада вашому поверненню(◍•ᴗ•◍)❤
Тетяна Маркова, Дякую❤️
Бережіть себе!Діліться своїми переживаннями,адже ми всі так само живемо в цих емоціях,так само болить,втрачаємо і намагаємось витягнути наших рідних,близьких із цього стану.Не тримайте це в собі,ви не одна ми поряд.На жаль,така реальність.Якщо є бажання вилити все на папір з драматичним фіналом,то пишіть,ми вже давно всі без рожевих окуляр.Всі з цією реальністю живемо,будемо жити,будемо вчити наших дітей жити і про це теж потрібно писати.
Тетяна Маркова, Мені спілкування дається дуже складно. Воно відбирає в мене сили, а не додає, навіть приємне. Так завжди було. Тому і соцмережі не люблю, не можу себе змусити просувати там книжки.
А саме шляхом виливання в папір драми я й пішла, бо інше не пишеться. Або цей період закінчиться, або це стане моєю фішкою)
Ох і нитик ти Уля) але це нормально для умов, в яких ми всі зараз живемо... не втрачай віри в краще, бо це найголовніше. Ти не можеш змінити реальність, але ставлення до неї можеш. ПТСР взагалі складна і важлива тема, яка стане занадто явною для нашого суспільства в різноманітних проявах. Ми впораємось, бо просто не маємо вибору. А подепресувати іноді корисно) головне вийти з цього стану чи вчасно звернутись по допомогу... з поверненням, обіймаю)
Лоре Лея, Щоб впоратися, треба знати, як. А психологічна допомога у нас... В моєї подруги почалися панічні атаки після того, як біля неї шахід вибухнув. Київ. Державні лікарні. Виписали заспокійливі травки. Скільки не ходила - результату нуль. Закінчилося тим, що сказали не муляти очі. Бороти ПТСР буде кожен сам. Як тільки я впораюся зі своїм, додам це в книжку))
Я тебе теж обнімаю, але песимістично❤️
Щодо Майдану, вороже ІПСО, в тому числі з політичним підтекстом, тягнеться ще з часів першого Майдану, "наколотих апельсинів", "помаранчевого нацизму" та іншого(((....
а також звичка шукати винних ( хоча треба починати з себе!) ну і звинувачувати жертву , а не злочинця.
Але саме йому,Майдану, ми завдячуємо початком пробудження з летаргічного сну, національній самосвідомості, хоча б те, що про Голод 1933 року почали говорити ( мало того, заспокоїтися на цю тему "за поребриком" не можуть і досі)....
Іра Сітковська, Як на мене, тут і ворожого ІПСО не треба, це страх корупціонерів втратити кормушки. Вони ж хапають, як не в себе, бо збираються втекти, як тільки паленим запахне.
Згодна, що Майдану завдячуємо багато чому. Для мене наглядний приклад відсутність системних катувань у поліцейських відділках. В росії це норма. Від побоїв до згвалтувань. А потрапити туди може будь хто.
З "почати з себе" теж згодна, але тільки якщо це веде до створення громадянського суспільства. Бо скільки сам не починай - одному рибу, що з голови згнила, не побороти.
теж сумувала, в тому числі за спілкуванням у коментарях
і вірила у повернення!)
Іра Сітковська, Дякую за вашу підтримку❤️ Я старатимуся не пропадати. Але боюся загадувати.
В мені відгукнулося кожне твоє слово, бо й саму поплавило від сьогодення.
Тому будую навколо себе нову мильну бульбашку, в якій усі свідомі та підтримують один одного. А те, що відбувається, вперто ігнорую.
Обійняла ❤️
І рада тебе бачити ❤️ Ми хвилювалися
Тейлор Грін, Бери мене в свою бульбашку))
Мені вдається ігнорувати політику, новини, але не родинні проблеми. Це ще я не написала, що мого рідного 57-літнього дядька, інваліда без ока і з ішемічною хворобою серця, призвали й визнали годним. Лікар сказав, що не може інакше, бо "одне око в нього є і воно бачить". Коли зіштовхуєшся з таким, то свідомість не допомагає)
В мене в родині воює ледь не половина чоловіків. Є загиблий. Страх втратити всіх ніяк не заткнути. Злість теж. Пробую виплескувати їх в написання драм)
На жаль, такі реалії нашого сьогодення, затяжна депресія - не поодинокий випадок….Ми всі, ваші читачі, рятуємось Вашими книжками)А як Вам тяжко, можу лише здогадуватись..Бережіть себе!!
Наталія Корякіна, Я перший рік рятувалася написанням, але ресурс вичерпався. Дуже хочеться повернути той стан, коли були сили і працювати, і писати... Останні півроку виходить або те, або те. Вирішила повертатися маленькими кроками)
Рада, що ви повернулись. Переживала за вас. Дякую, за пояснення, так менш тривожно і зрозуміло що з вами відбувається, як з людиною.
Мені шкода, що ви зіткнулись з такими ситуаціями. І хоча дуже чекаю на продовження "Коханця", та все ж розумію, що краще ви його напишете коли будете готові і він буде відповідати реаліям нашого життя.
Ще я рада, що схоже ми маємо тотожну позицію, адже використання "мацдану" і підміна його сенсу і мене бомбанула.
Тож, буду із задоволенням читати вашу новинку.
Бережіть себе.
Айсідора, Дякую за таку підтримку! Рада, що так багато людей помітило цю підміну і залишилися небайдужими. Це дарує віру в краще, якої так не вистачає.
Поки я що зараз не пишу - виходить драма. Хочеться дарувати гарний настрій, але поки не можу знайти його навіть для себе. Я ще ніколи з такою кризою цінностей не зіштовхувалася. Думала, це станеться років через 10))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати