у процесі

Пишу 11 розділ. Навіть не уявляла, що я можу писати ТАК. Можливо, вам знайоме таке почуття, коли усвідомлюєш, що персонаж повинен сказати саме ці слова, але вам, як автору, доводиться себе ламати, щоб прописати ці слова. Так от, по ходу, я себе ламатиму частенько)))

Приклад:

його вісімки з твоїм язиком так тебе одурманили, що ти й минуле забула.

Хоча чому я так "ламаюсь"? Момент із першого розділу:

Діана так і полетіла би на покриття, а то й далі, якби не чиїсь міцні долоні, які впіймали її й потягнули на себе.

Серце приглушено зупинило свій стукіт, а потім стрімко й шалено почало знову битися. Аж кров зашуміла в скронях. Мить розтягнулась у вічність.

Хтось голосно кахикнув.

Діана опинилась на чиїхось широких, твердих, мов камінь, грудях. Нога до ноги, на талії відчувала чіпкі пальці. Важко дихаючи, пересилюючи себе, вона обережно, дуже повільно, підняла погляд – зустрілася зі здивованими очима невідомого хлопця.

– Ти на всіх незнайомців так накидаєшся? – сердито сказав він, піднімаючи праву брову. Хлопець забрав свої руки зі стану.

Ну що ж, писатиму далі))