- Бери нитки й ший...

- Що шити?

- Зшивай своє поранене серце. Я бачу його під твоїми голими ребрами і такою ж голою душею...твоєю душею.

Вітаю всіх, хто це читає. Хтось коли-небудь залатував ваші сердечні рани? Брав стерильну голку, нанизував на неї нитки слів, речень, дотиків? Хтось кому ви не побоялися відкрити себе...

Відкриватися не завжди легко, особливо тоді, коли старі рубці періодично нагадують про себе. Коли дивишся на якийсь свій шрам і розумієш ось тут тебе поранили...ось тут тобі було боляче.

Ну так ось, до чого я це...хочу з вами поділитися книгою, що пронизує, проникає і пробирається до глибини душі. Своєю відвертістю, своїми героями та їхніми вчинками.  Це книга Юлії Богути "Ейлінг". Тут про наболіле і те, що не болить. Про ідеальне тіло, але втомлену хвору душу. Про минуле, яке повернулося і тепер, яке з'явилося несподівано. Всі люди хворі, але не всіх можна вилікувати. Не все вирішує лиш голка і нитки. Є рани, які не заживають...

Знаєте, не завжди хочеться читати щось легке. Інколи хочеться канути у щось з головою і загубитися там. Загубити там свої болі та старі рани. Забути про те, що хтось і колись шив твоє серце. Перестати відчувати біль, перестати згадувати минуле і нарешті знайти того, хто візьметься за твоє лікування. 

- Я закінчив.

- І як?

- Здається я житиму...

- Так...ти житимеш з рубцями, але житимеш...а нитки, нитки я згодом приберу....

Нехай ваші серця завжди будуть здоровими, а ви щасливі тепер і зараз...без ниток і голок....