А ви читаєте повторно улюблені книжки?

Вітаю, любі друзі!

Я як завжди до вас вночі ;) 

Справа в тому, що я люблю читати так само як і ви, але вимушена обирати,час дозволяє писати власну книгу, читати інші, або… Прочитати свій роман )))) Щось треба обирати.

Як часто ви перечитуєте улюблені книги, або уривки з них?

Я ніколи не читала свою книгу, як звичайний читач. Редагувала текст у пошуках помилок, але це дещо інше. Робила сьогодні колаж для одного з романів та зловила себе на думці, що історія вийшла дуже емоційною для всіх читачів. Думка щодо головних героїв розділилася на два лагери, а переможець у фіналі все одно був один, бо зібрав більшість читацьких сердець ♥️

Хтось із вас вже здогадався про який роман йде мова?

Ну, а хто й досі не читав, запрошую разом зі мною ;)

... Голова розколювалася, довірений чоловік, який на його прохання слідкував за Любою, напередодні повідомив, що втратив дівчину з поля зору. Вона вже кілька днів не з'являлася в місцях, що зазвичай відвідувала, університет, робота, дім… Максим був абсолютно не вразливою людиною, за свою практику вже встиг надивитись на різні варіанти людської жорстокості, результати нещасних випадків та сумні збіги обставин, що призводили до смерті людей. Йому здавалося, що здивувати його вже нічого не зможе, вважав свої нерви залізними, ніяк не реагуючи на часом криваві картини, які вже неодноразово бачив. Але сьогодні його залізна броня дала тріщину, побачивши синє обличчя мертвої дівчини, в очах на мить потемніло. Покліпавши кілька разів, він зосереджено подивився на її обличчя знов, по тілу пробіг жахливий холодок… Здавалося, що він бачить у цій злощасній валізі свою кохану Любу… Приклавши сильні пальці до перенісся, з силою заплющив очі, і розлючено потер його. Вперше в житті розплющувати очі було дуже страшно, вдруге він просто не переживе, такого не може бути.

 Зібравшись з духом, розплющив очі, знову навівши свій каламутний погляд на тіло у валізі... Видихнув, до горла підступив неприємний напад сильної нудоти, такого з ним ще не бувало. Відійшов убік, спершись рукою на велике старе дерево, опустив голову вниз, намагаючись дихати якомога глибше.

«Це не вона…» - промайнуло в його голові, приносячи полегшення, від якого хотілося голосно закричати. «Не вона… Її там не могло бути, дурню! Вона жива!» Насилу, але Максу таки вдалося взяти розхитані нерви під свій контроль. Такого більше не повинно статися, просто якесь божевілля, одержимість, що зводить з розуму. Так не можна…

? Читати за посиланням: https://booknet.ua/book/lyubov-serzhanta-b394681