Спойлер до роману "Сітки Лорелеї"

Любі читачі! 

Спойлер до роману Сітки Лорелеї

Піднімаємося з Бодею на ґанок спорткомплексу. У дитинстві я теж ходила в басейн, але той був трохи меншим і скромнішим. Опинившись у холі, гублюся. Кручу головою в пошуках вахтера, щоби спитати, куди нам іти.

– Мамо, йдемо, я тобі покажу, де тренер сидить. Я знаю, – нетерпляче тягне мене за руку син. Він безмірно гордий собою і намагається бути дорослішим і відповідальнішим. – Я тут уже сто разів був!

Вважаючи цей аргумент вагомим, розслабляюся і дозволяю Богдану мене вести. Але варто нам завернути в один із коридорів, як ми натикаємося на Родіона. Як відчувала, що він тут опиниться…

А він, судячи з усього, не очікував. Кумедно спостерігати за тим, як витягується його обличчя. Ніби привида побачив або навіть щось більш неймовірне. Невже не знав, що Бодя – мій син? Прізвище в нас не дуже поширене, але й не унікальне. Цілком міг скласти двічі по два. Було б бажання.

– Грозов? – перепитує Род із хвилинним запізненням.

– Так! – як солдат рапортує малюк. – Я привів маму, як тренер сказав.

– Очманіти… – він усе ще намагається зістикувати в голові інформацію. – Хоча, звісно, природно припустити, що дитя Русалки дістане від природи пару додаткових плавників.

Хмикаю. Знав би він, від кого в Боді ці плавники…