Літо. Кохання. Таємниці минулого.

Вітаю, любі Натхненники!

Запрошую до книги.

"Наше спекотне літо". 

Я хитаю головою і важко видихаю. Сідаю на диван і допомагаю їй. Саммер поправляє сукню, і дивлячись на мене, кусає губи, які я щойно цілував.

   — Саммер… ти неймовірна.

   Вона зніяковіло усміхається і так само зніяковіло говорить.

   — Тепер я розумію… як ти дієш… на дівчат.

   — А я не знав, що на мене може діяти так дівчина, - поки не зустрів тебе. — Кажу, як на сповіді. Бо те, що я відчув коли цілува її - можна назвати лише одним словом - кохання. Я ковтаю і ледь стримуюсь, щоб знову не поцілувати її.

   — Ілаю… 

   — Знаю. У тебе є хлопець. І взагалі я не той, хто тобі потрібен. Але вибач - я говорю те, що відчуваю. І для мене важливо, щоб ти знала про те, що зі мною коїться біля тебе. — Я встаю з дивана і проводжу руками по волоссю. Беру келих вина і сідаю на підлогу біля каміна. — Вибач за вечірки і все те, що тобі доводилось терпіти… мені реально шкода… — Я видихаю і опускаю голову. Чую, як Саммер встає, а потім відчуваю тепло її тіла біля свого. 

   — Ми ще тоді не знали нормально одне одного. Тож…  

   — Все одно.

   — Ілаю… 

   — І вибач, що поцілував… Я винен, що провокую тебе. В тебе є хлопець… 

   — Я бажала цього, як і ти. Але я не можу… продовжити між нами ось це все.

   Я дивлюсь на неї і радію її словам, які дали надію. Але інші слова надломили соломинку, за яку я хапався. Чому вона так говорить? 

   — Чому?

   — На це є свої причини. Я ще не готова про них говорити. 

   За вікном вдарила блискавка, і Саммер злякавшись, притиснулась до мене. Я обійняв її і поцілував у маківку. 

   — Все добре, Золотко. Все добре. — Я обіймаю її і думаю про те, що все зробив би, лише щоб вона була моя. В грудях стискало від думки, що ми не зможемо бути разом. Що це все буде тривати лише до тих пір, поки триває парі. Це наче удар в сонячне сплетіння. 

   — Боюсь грозу. — Зізнається вона і я тихо усміхаюсь.

   — Я поруч. — Говорю я і пропоную. — Поїмо? 

   Вона хитає головою, а за мить я відчуваю її губи на своїй шиї. Заплюшую очі і насолоджуюсь швидким цілунком. Тепло її губ на моїй шкірі змусило мене піднятись. Цей безневинний цілунок діє на мене зовсім не безневинно. 

   Саммер задирає голову на мене і червоніє. Я дивлюсь їй в очі і сумно усміхаюсь. 

   — Вибач.

   Я гучно видихаю і говорю.

   — Ніколи не вибачайся за цілунок.

   — Ти теж це робив.

   — Знаю, але… я не хотів, щоб ти почувалась незручно… 

   Я проводжу долонями по обличчю і змінюю тему. — Принесу тарілки. Зникаю в кухні і думаю про те, що попереду ніч. Ми навряд чи зможемо звідси виїхати сьогодні. Тим паче Саммер боїться грози. А я боюсь, що втрачу розум біля неї…

Мій телеграм канал

Героям Слава!

Мирного усім неба!