Вітаю, любі читачі і читачки!

Ви знаєте, що кожна з моїх книг займає у моєму серці особливе місце. Наприклад, “Очевидні речі” я люблю особливо трепетною любов'ю, як свою першу “дитину”, “Сто мільйонів зірок для тебе” обожнюю, бо назавжди закохана у головного героя, “10 ранку в першу суботу літа” особлива для мене, бо написана в тому стилі, в якому я завжди хотіла писати.

Але якщо ви спитаєте мене, яка сюжетна лінія моя улюблена, який сюжет зі всіх моїх я вважаю найцікавішим, то я назву роман… “(Не) будь мені братом”!

Хлопець, який мріяв знайти свою сестру, і дівчина, яка вдала з себе цю сестру, хоча з самого початку знала правду… Наче проста зав'язка, але стосунки, які розгортаються між героями, вийдуть ох якими непростими!

Запрошую вас прочитати історію!

Анотація:

Холодний, безпринципний, один з найдорожчих адвокатів, який вигороджує покидьків, — таким його знають усі. Але навіть у такого хлопця є слабкість — сестра, загублена в дитинстві.

Він задіяв великі гроші і використав зв'язки, щоб визволити її з рук негідника. Усе могло б закінчитись тихою сімейною ідилією, якби не одне "але"...

Чи справді вона та, кого шукав? Адже до сестри не відчувають того, що відчуває він, а до брата не відчувають того, що відчуває вона…

Уривок:

— Я вже й сам не знаю, чого хочу.

Мені раптом зробилось смішно. Зсередини виривалося якесь істеричне гиготіння, я не впізнала свій голос, коли сміялась. У кутиках очей зібралась волога, і я не знала, від чого вона — від кумедності чи від болю. Артур на секунду відволікся від дороги, глянув на мене, здійнявши брову, і я крізь сміх пояснила:

— Це смішно, справді! Знаєш, яка у мене мрія? Просто розпоряджатись власним життям! Жити так, як сама хочу! Але ж ні, хтось постійно вирішує за мене. Це так кумедно... Ми такі різні…

Нічого кумедного у ситуації не було, здоровим глуздом я це розуміла, але спинитись не могла. Через все це не одразу зауважила, що ми звернули кудись не туди, з'їхали з асфальту, кілька разів повернули і опинились на ґрунтовий дорозі. З одного боку був ліс, з іншого — поле.

— Куди ти мене везеш?

Артур не відповів, пригальмував і вимкнув двигун. Мовчки вийшов і, обійшовши авто, відчинив мої дверцята.

— Виходь.

— Що ти зібрався робити? — спитала я, обережно підводячись.

— Знаєш, як в минулі століття лікували жіночі істерики?

Я не встигла відповісти, бо він відчинив задні дверцята, з силою спіймав моє зап'ястя і грубо запхав мене на заднє сидіння.

— Ти збожеволів? Прямо тут?

Моя істерика не пройшла, але вилилась в інше русло. Я намагалась виборсатись, але опинилась притиснутою до сидіння. Артур перехопив мої руки, а губи, якими вже збиралась висипати прокльони на його голову, були зім'яті його губами.

Читайте роман “(Не) будь мені братом” прямо зараз!

Нагадую, що більше новин від мене у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці