Знижка та новинка❤️

Привіт, мої любі❤️

Ви ж уже бачили, що вчора на моїй сторінці стартувала новинка "Грозові небеса"❤️ Якщо ні – то запрошую до книги про перше кохання, яке повертається через багато років та цілковито змінює життя❤️

І залишаю маленький уривочок того, що очікує на нас опівночі❤️

У цій книзі ми також можемо зустріти Марʼяна із "Принципів самотності", але ще до зустрічі із Евеліною, тож якщо ви за ним сумували – запрошую довідатися більше про бородатого, який поки ще не вірить у кохання❤️

  — Ти колись бачив жінку, яка працює із  циркулярною пилою? — лягаючи на диван у його вітальні, заплющую очі, пригадуючи Олександру. Але замість відповіді, друг лише закочує очі. Я не бачу цього. Я це відчуваю! Відчуваю той осудливий погляд, адже так вміє дивитися лише він. Глянув, мов лайкою покрив.
      — Я казав, що той твій бенкет із нагоди призначення, був поганою ідеєю. Три тижні вже минуло, а тебе досі не відпустило.
      — Ти віриш у кохання з першого погляду? — Мар’ян, нарешті, переводить на мене погляд. Сповнений глузливості та іронії, і повертаючись до екрана комп’ютера, знуджено промовляє:
      — Я вірю в те, що ти ще надто молодий, аби в тебе виявили Альцгеймер, або деменцію. Проте ти змушуєш мене переглянути власні переконання.

Також, якщо ви ще не читали заключну частину серії про Монстрів, то зараз саме час – запрошую до книги "Жнець"❤️ Алехандро та Монік продемонструють вам, як кохання змінює наші плани та нас самих❤️

  — Ти будеш сидіти тихо і в безпечному місці. І ти не будеш бачити того, що я роблю.

— Ти гадаєш, я боюсь крові? — відчуваючи, як його впевненість похитнулась, вирішую тиснути далі. Але він не ламається та не відступає, лиш накриває мою руку своєю, і пильно дивлячись у очі, промовляє:

— Я не хочу, щоб ти боялася мене, мій прекрасний янголе. А ти боятимешся, якщо побачиш це. І не зможеш більше знаходитися зі мною в одній кімнаті. Тому просто виконай це прохання. Я візьму тебе з собою. Але в кімнаті тебе не буде. Ти стоятимеш там, де буде безпечно. А коли я закінчу — ми разом підемо, і ніколи не повернемось до цієї теми. Ніколи, Монік. Вдамо, що цього не відбувалося. Що цього не існувало. Це все, про що я тебе прошу. І це єдиний варіант, на який я згоден.

І сьогодні діє знижечка на завершену книгу про письменницю та неправильного мільйонера, тож якщо ви шукали веселу історію про серйозні речі – запрошую до придбання книги "За законами жанру" за найнижчою ціною❤️

– Знаєш… не називай мене так. Якось не звучить, – що я в біса верзу?

– А хто ти тепер? Жозефіна? – він почав сміятися, а мені ні чорта смішно не було. Справа не в імені, а в тому, як він його вимовляв. Дивно! Він вимовляв його дивно. І говорив дивакуваті речі, а це лякає. Адже вже собі все продумала – я образилась і мушу гарно піти. Не попрощавшись, не подавши вигляду, а просто зникнути. Розчинитися в повітрі, щоб він страждав. Щоб вночі в ліжку, підтиснув до бороди колінцятка та ридав! Щоби падлюка така, голову ламав чи ця ніч для мене щось означала. А він тут припхався, в очі дивиться і ледь не тремтить. Це що таке? Я що вже, навіть на фам-фаталь не тягну? 

– Мені потрібно збиратися. Прошу тебе піти, – підвівшись із ліжка, поглянула на нього, але Македонський не почав мене благати залишитися! Навіть не спробував. Натомість він теж підскочив і відійшов на кілька кроків, ледь не врізавшись у крісло, що стояло позаду.

– Я тут тобі про почуття розповідаю!

– І що мені з твоїми почуттями робити? Що? Назви мені практичне застосування своїх почуттів, Македонський! – він трясонув руками, мов бажав щось сказати, але натомість, лише важко зітхнув і пішов до виходу.

Як завжди, запрошую до моїх соцмереж:

Інстаграм                       Телеграм                      Фейсбук                        ТікТок

                                          Сторінка автора

До зустрічі на сторінках моїх книг❤️

З любовʼю, Дарина❤️