Річниця співпраці

— Ти ж не збираєшся використовувати це дерево замість дубинки? — глузливо звучить за спиною. 

Розумію хто це і важко зітхаю. От же ж! Я тут цілий день уникала думок про того нахабу й гадала просто перегорнути цю сторінку із сусідом та почати жити без нього. Але ж ні! Навіть момент з ялинкою він вирішив споганити!

— Агов, сусідко, може допомогти? — підходить ближче та стає так, що я просто змушена поглянути на нього.

— Якось же обходилась без тебе та твоєї допомоги. Й далі обійдусь.

— Воно й видно, як ти обходилась. Дихаєш так, наче бігла від самого ринку з цією ялинкою.

— Слухай, ти ж ішов кудись? То нащо тобі затримуватись? Я ж тебе не просила про це.

— Я тебе помітив у вікно. От і вийшов допомогти. Все ж сусіди. А сусідам треба допомагати. — нахабно шкіриться чортяка й легко підхопивши мою ялинку прямує в будинок.

Чи вдасться К’ярі потоваришувати з новим сусідом?  Бо ж цей нахаба, хоч й до біса привабливий, все ж такий… Грінч!