Троянда пустелі

Новий розділ історії, що торкається до самого серця, уже на сайті❤️

Між чоловіками зчинився легкий гомін, адже слина котилася по бороді, а очікуваної страви ніяк не подавали. Хазяїн спопиляв мене поглядом і здавалося готовий був перескочити та задушити. Однак моя увага чомусь знову і знову поверталася до хлопця. Зараз його очі уже невідривно спостерігали за мною і там з’явилося щось на кшталт зацікавленості замість втомленої скуки. Схоже, розпещеному золотому хлопчикові, який переситився увагою жінок, хотілося крові. Закривши очі, я в думці коротко помолилася, приготувавшись попрощатися із життям. І тоді повернулася до Айрін та голосно промовила:

- Скажи їм, що я не буду танцювати. Я не рабиня.

Дівчина постукала пальцем собі по скроні намагаючись сховатися за музикантами. А через секунду зашипіла:

- Тебе уб'ють.

- Скажи. – я наполягала на своєму.

Тут старійшина чи хто він там щось гаркнув. Айрін підійшла до мене та важко зітхнувши прокалякала не піднімаючи голову. Ця мова здавалася такою складною, що я не могла і одного слова повторити, боячись зламати язика. Хазяїн вмить підлетів до мене і замахнувшись вдарив по обличчі навідмаш. Я впала відчуваючи у роті металевий присмак крові. Він щось прокричав і Айрін присіла поруч підтримуючи мене за плече.

- Він питає чи ти будеш танцювати?

- Як буде «ні»? – заледве промовила адже лівий бік обличчя палило вогнем, а нижня щелепа затерпла.

- Анет… - вона співчутливо захитала головою.

Та моя позиція була непохитна.

- Йок. – прошепотіла зітхнувши.

Я підняла голову добре пам’ятаючи про заборону наложницям дивитися в очі господарям, але якщо іти то до кінця. І так, щоб потім не було соромно.

- Йок. – голосно і твердо вимовила незважаючи на біль.

Чоловік звідкись вихопив револьвер і приставив мені до чола. Чи було в ту мить страшно? Невимовно. Та я настільки втомилася боятися, жити у невідомості, що більше не могла. Та раптом на револьвер лягла чиясь велика рука і відвела його убік. Розплющивши очі я зустрілася із двома чорними вугликами. Тонкі вуста стиснені в одну лінію сповіщали, що він розлючений.

- Бек. – крикнув хлопець так, що мені мало вуха не позакладало.

І вказав рукою на вихід.