Вітаю! Трошки з мого роману...  Прочитати можна тут: https://booknet.ua/account/novels

– Гей, давай оброблю, тобі рану, може тобі не зручно дістати? – спитала я ввічливо.

 Бачу як спина її напрялася, натягнув тонку тканину плаття, аж окреслились м’язи.

 Вона різко повернулася в мою сторону, глянув на мене пронизливим поглядом. А я сіпнулась назад, бо не чекала побачити те що побачила.

– Йой! – вирвалося в мене, я вирячила очі, відчуваючи як щоки полум’яніють.

– Що таке? Передумала грати в медсестру? – бовкнув…він.

 Це виявилося не дівчина, а хлопець. Я ще уважніше придивилася...так не здалося, точно хлопець, з довгим волоссям кольору повного місяця. І у нього пронизливо сині очі, наче сапфіри. Він недовірливо дивився на мене з півоберту.

– Чого замовкла? Ау, з тобою все добре? – перепитав цей…наречений? Як назвати наречену чоловічої статі?

 Він зовсім повернувся до мене обличчям, махаючи рукою перед обличчям.

  Я мотнула головою взяв себе в руки.

– Ні, тобто так…йой…я просто думала що ти…дівчина...а ти навпаки...– пробубніла я собі під носа розгублено оглядаючи з ніг до голови цього дивака, згадав як упала носом між його грудей, які я думала жіночі, а то чоловічі… От знов щоки в мене палають.

– Ну то що? Яка різниця дівчина чи хлопець? Чи ти любиш дівчат і хотіла підкотити, а тут облом? – ляпнув це цей…цей…довбень!

–  Що-о?! Ні! Я по хлопцях, якраз навпаки…– обурилася я, відчуваю, що в мене вже вуха навіть з сорому горять.

– А, тобто, раз я хлопець, а не дівчина то ти хочеш підкотити? – ляпнув цей невіглас.

 Він що знущається? Ще криво всміхнувся.

– Да кому ти потрібен! В мене є наречений...тобто був! Я просто хотіла допомогти пораненому, – відповіла я, обурившись.

– Співчуваю твоєму нареченому…і не дивно що він пішов від такої збоченки, як ти, – відповів цей поганець.

– Він не пішов…– бовкнула я, а потім осіклася що сказала зайвого і різко замовкла. Мовчки жбурнув медбокс цьому довбню, – На, сам тоді лікуйся.