Трохи болі вам у стрічку. Стара казка про прийняття себе, свого минулого та реальності, від якої хочеться втекти. Вона досить наївна, але читачам подобається. Тому заходьте. Сподіваюся одного чудового дня, вода сточить і той "камінь", який не дає нам спати ночами. Гарного дня вам. 

Так дивно було бачити себе частиною океану. Я відчувала кожну істоту в холодній воді, наче всі вони були моїм продовженням. Я чула всіх, хто стояв десь там, біля берега, і плакав, кричав, сміявся або навіть шепотів. Я більше не була людиною, ні. Я несла у собі більше, ніж могла стерпіти. Я була океаном.

Це і був подарунок Даніеля – відкрити мої очі та дати можливість побачити свою душу. Дати вихід усім емоціям, які я від себе відгороджувала щодня кам'яною стіною, аби бути сильною. Напевно, тому Дан і вибрав для мене такий дар. Він хотів, щоб я залишалася собою, бо завжди казав, що таких людей було мало. Людей, які здатні любити до ненависті, до самопожертви, до крику, до розпачу, до гніву, до болю. Здатних на все, щоб захистити тих, ким жили.

Нас хотіли загнати в кут, позбавити волі та зробити німими, аби всякі багатії могли правити світом. Але вони не змогли. І вони поплатяться за це. Ми боротимемося, наперекір тому, що в меншості. І ми знищимо їх. Тільки потрібно трохи часу. Навіть вода здатна стерти камінь, яким би великим він не був.

Додавайтеся в Телеграм