Роман  Ангеліни Кріхелі (це справжнє ім’я авторки, вона зізналася) 

«Не в красі щастя»   починала читати як розважальний твір, хоча натяк на те, що це детективна історія все ж не пропустила. Авторка вирішила скористатися загальновідомим прийомом, знаним нами усіма ще з серіалу «Не родися вродливою» з Катею Пушкарьовою (вічний образ) — класичне перетворення з гидкого каченяти на білого лебедя. За умови наявності внутрішнього потенціалу, звісно)

 А коли лебідь  спочатку білий, то ще цікавіше. Бо його білизну треба ховати від стороннього ока. До речі, дуже хижого ока, маніакального. Не розумієте? І не треба, бо коли прочитаєте, тоді розберетеся. Дивного у творі багато, але тому він і подобається, бо не такий, як усі. Не все ж писати про нахабних босів, тупеньких, але гарненьких секретарок, колишніх і зведених…

На початку твору я взагалі думала, що головний герой – песик на ймення Голд))) Видно, авторка любить собачок, бо описано  тваринку ну дуже мило. А далі увага…. Песик почав говорити… від імені дідуся героїні. І такого понарозказував.  Це містичний елемент, який потрібен для розуміння проблеми. Не однієї, до речі. Так от, про проблеми:

• Чи такі вже щасливі красуні? Є головна героїня  Аліна. Супермодель в бігах, яка вже не дуже й рада своїй красі. Дуже героїчна особистість, яка по ходу твору не лише ховається від маніяка, але й опиняється перед вибором – з яким чоловіком  пов’язати своє життя? А обирати там є з  кого.
• Чи справжні подруги ті, що пропонують допомогу й активно  займаються твоїми проблемами? Марина спокійно б перемогла на конкурсі «Змія підколодна, нещира всією лускою своєї шкірки».
• Що краще обрати: заможність і престижність чи  безпеку і розуміння?
• Добро і зло, як же без них.
• Пес у домі, це як? Це класно, корисно і … з дідусем можна поговорити))) Це не шизофренія головної героїні, це прийом такий. До речі, мені сподобалося, незвично.

Отже, що я можу порадити тим, хто лише почне читати цей твір. По-перше, не судіть по початку за весь твір. Бо  початок і кінець твору - це контраст: починається романтично, у фіналі місцями навіть страшно. По-друге, якщо є можливість, то читайте вдень, бо детективна лінія серйозна й доволі заплутана. Хто що замислив, розплутається лише в фіналі. По-третє (невеличкий спойлер), у фіналі таки хеппі енд, хоча одного персонажа мені все ж було дуже шкода. Почитала коментарі (так, я люблю читати коментарі не лише до своїх творів), не я одна так вважаю. Автор, це  натяк, що треба щось робити, мужик же ж непоганий….

А ще я традиційно виписала кілька цитат з твору, просто цікаві думки:

« Невже вона серйозно вважає, що природну досконалість можна  заховати під бейсболкою та одягом оверсайз?»

«Синоптики, як завжди, тицяли пальцем у небо сім днів поспіль, обіцяючи зливи, а на восьмий – сонячну погоду, вгадавши  з точністю до навпаки».

Ну все, тепер ідіть читати роман Ангеліни Кріхелі «Не в красі щастя»

Рецензію написано в рамках марафону Тетяни Гищак https://booknet.ua/blogs/post/363457