Писати фантастику нелегко, але цікаво. "Морочист"

Добрий день.

Сюжет у книзі "Морочист" просувається вперед. Нагадую, що книга бере участь у конкурсі з кіберпанку. Нещодавно до конкурсу долучилися ще любителі кіберпанку, ризикові автори, які вирішили спробувати себе в царині фантастики й у конкурсі. Вітаю колег і бажаю успіхів та натхнення!

Писати фантастику складно, важко, але цікаво. Щоб описати певний фантастичний світ, потрібні досвід у царині окремих наук, усвідомлення особливостей жанру, наукові знання, інколи дуже ґрунтовні, а для цього мусиш ретельно попрацювати з великою кількістю матеріалу. І, звичайно, фантастика ніщо без підґрунтя, основи, напевно, усіх книг: людських прагнень, емоцій, стосунків.

Кирило постає у книзі героєм динамічним, добре підготовленим до випробувань, які випадають йому в той момент, коли почалися його пригоди. Хоч любовної лінії у творі майже не видно, всі його поривання активувала саме загадкова дівчина, котру він назвав Даянірою, бо незнайомка нічого не пам’ятала про себе.

Як справжній чоловік, Кирило рятує дівчину і влипає у велику халепу. І, звичайно, він хоче зберегти себе, свою свідомість, кинувши виклик самому ШІ Віктору, котрий маніпулює людьми, керує світом Кирила, зоною "Смарагд".

Щоб дізнатися, як виплутається морочист з тієї складної ситуації, в яку потрапив, запрошую читати далі.

Дякую тим, хто додав книгу в бібліотеку, слідкує за розвитком подій, пише коментарі.

Цитата: Дивно, я ніколи не відчував чогось більшого, ніж просто ввічливу увагу до чужих людей. Ця дівчина була якась не така. Чи хвилювала мене як жінка? Не знаю. Може, хотілося захищати, як сестру? Теж не знаю. Біля неї було незатишно, якось навіть боляче, але й приємно.

Я визирнув у вікно й побачив, як вона перетинає внутрішній дворик, оминаючи купи сміття та брудні калюжі. Іде, як лялька, котру смикають і тягнуть за ниточки: неохоче, але вперед. Що ж, хай там як, але я зробив усе, що зміг: витягнув її з лап огрів, одягнув, нагодував, напоїв... Вона доросла дівчинка, сама мусить піклуватися про себе. Як і кожен у зоні.

«Вона не пам’ятає про себе нічого», – нагадав я собі. Може, це вплив Імпульсу? Або ще якась халепа...

Мої роздуми перервали. У двері подзвонили. У вічко дверей я побачив Гаспара, котрий похмуро зиркав з-під бейсболки. Лише Гаспар та Трістан знали, де я нині мешкаю. Я відкрив двері – й дуло пістолета лягло точно мені між бровами. Великий бритоголовий чоловік з обличчям, схожим на мармизи бойовиків з командос, притиснув дуло мені до лоба швидко й несподівано. Я подумки вилаявся: не глянув на екран відеокамери, розслабився! Картав себе, а сам не те щоб злякався, але захвилювався. Передовсім за Гаспара, котрого тримав за плече другий бевзь, на відміну від свого напарника довгокосий і миршавий. Він приставив моєму другові пістолет до боку...

Запрошую «Підписатися» на моїй сторінці, додати книгу до бібліотеки й читати. Коментарі радо читатиму і критику сприйматиму нормально))

Мій профіль у Тік Ток: Oskar_Blast_Writer

В YouTube: Оскар Бласт. Автор фантастики

В Інстаграм: Оскар Бласт

Сторінка в Фейсбук: Оскар Бласт, письменник

Прошу приєднуватися. Тільки починаю діяльність у цих соцмережах.

І моя новинка: «Віртуозна гра», недавно почав писати.

Мирного дня, товариство.