Вона мій бос.

Вітаю, любі НАТХНЕННИКИ!!!

Сьогодні діє ЗНИЖКА на неординарну історію кохання "ВОНА МІЙ БОС".

 Всі ми звикли до босів чоловіків, але на цей раз все навпаки. Сексі-бос на цей раз жінка, яка терпіти не може брехні, але саме з неї і розпочинається історія, яка подарує їй справжнє, вічне кохання. 

"ВОНА МІЙ БОС"

У неї неймовірно добре серце, шкода, що вона не хоче впустити в нього кохання. Я б зцілив його.
  Ми взяли ще по келиху шампанського і розмовляли про те, як не помітно зникнути звідси, але її довбаний колишній порушив наш простір.
  — Привіт, Авроро. Давно не бачились. — Каже він і розглядає її від прекрасного обличчя до декольте і нижче. Коли повертається до очей, промовляє. — Ти як завжди дуже гарна.
  Я готовий поцілити йому в носа і забрати Аврору звідси якнайдалі.
  — Дякую. — Аврора повертається до мене і знайомить нас. Ми обоє виказуємо невдоволення, але тиснемо одне одному руку.
  Він і далі не звертає уваги на мене і звертається до Аврори.
  — Ти так яро боролась за картину.
  — Ти теж.
  — Так, шкода, що вона не дісталась мені.
  — Гадаєте, ви знаєте їй ціну? — Не зміг змовчати я. Аврора з шоком дивиться на мене, а її колишній дує агресивно ніздрі.
  — Гадаю, краще за вас. — Кидає він.
  — Тут я можу посперечатись. Я маю смак. Як видно, найпрекрасніша жінка зі мною. — Я зустрічаюсь з очима Аврори, які усміхаються мені, і моє серце починає калатати об ребра.
  — Ця жінка могла бути вже заміжньою, але не оцінила…
  Аврора перебиває його і говорить.
  — Не оцінила того, хто вирішив пограти зі мною? Це ти мав на увазі?
  — Авроро… це було так давно. Може досить?! — М’яко говорить він, майже єлейно і запитує як ні в чому не бувало. — Потанцюєш зі мною?
  — Вона запрошена мною на наступний танець. — Я бачу, як він хоче щось сказати, але додаю. — І на всі наступні – також. — Я відвертаюсь від нього і подаю руку Аврорі. Вона ставить свій келих на стіл, а я свій віддаю її колишньому. Він агресивно стискає його і йде геть.
  Ми виходимо з Авророю на середину зали, де вже танцюють пари, і Аврора вся сяє. Я обіймаю її за талію, вона кладе одну руку в мою, а іншою обіймає моє плече, і ми починаємо повільно рухатись. Аромат Аврори зводить мене з розуму, і я так сильно хочу знову відчути смак її губ, що голосно ковтаю.
  — Дякую тобі. — Вона усміхається і додає. — Ніколи його таким злим не бачила. Ти перший хто зміг йому вказати його місце. — Аврора тихо хихотить, і я щиро усміхаюсь. Приємно чути її солодкий сміх і знати, що той телепень для неї нічого не вартий.
  — Мені кортіло розбити йому його ідеального носа. У нього що пластика? — Цікавлюсь я, і Аврора хихотить знову.
  — Ні. Він з аристократичного роду. Блондин. Блакитноокий і така сама блакитна кров. «В їхній сім’ї кого-небуть не буде». — Манірно перекривлює вона слова. — Його батько завжди це повторював.
  — От фігня! — Лаюсь я і додаю. — Треба було все-таки в’їхати йому в носа.
  — Добре, що не в’їхав. Уяви, якого галасу він би тут наробив. Скавулів би тут… Забудемо про нього. — Вона дивиться мені у вічі і тихо каже. — Я рада, що ти тут… зі мною. Не знаю, як би я впоралась, якщо б була одна і тут був він…
  — Гадаю, ти б йому все-таки сама врізала. От як би було. — Кажу я так, наче юнак який червоніє від компліменту.
  — Але добре, що все так, як є. — Вона кусає губу, і я хочу зробити з нею теж саме.
  — Авроро, є бажання прогулятись? — Запитую я і усміхаюсь. Її обличчя говорить мені про згоду, ці маленькі лапки біля очей від усмішки, але я бачу боротьбу, тому додаю. — Просто прогулянка, щоб здриснути звідси.
  Вона хитає головою, і я сам себе хвалю, що додав ці слова.
  Ми дотанцьовуємо танок, якому я дуже вдячний за те, що дав можливість тримати Аврору в обіймах, вдихати її аромат і мило розмовляти. Одразу після нього ми йдемо до виходу. Бачимо Лорен, зупиняємося біля неї, щоб попрощатись, але до Аврори підходить якийсь чоловік поважного віку і забирає її на кілька хвилин, перед цим перепросивши в нас.
  — Вона не знає, так?
  — Про що? — Роблю вигляд, що не розумію, про що мова.
  — Моя подруга колись брала у вас інтерв’ю. Ви не дозволили брати фото до журналу, але у неї було їх кілька. Я знаю, хто ви Марку. А от чи знає про це Аврора? — Її усмішка, як в лисиці – хитра, але я бачу в її зелених очах, що вона не збирається мене видавати. Поправляє чорне волосся і веде бровою, підштовхуючи мене до відповіді.
  — Ні. Не знає. Я в неї замість помічника. — Кажу я і додаю. — І я буду дуже вдячний, якщо Аврора поки що і надалі так думатиме.
  — Навіщо це вам? Вона вам подобається, так Марку? — Запитує жінка і широко усміхається. Знову, як та сама лисиця.
  — Подобається.
  — Ви їй теж подобаєтесь і це видно. — Її зелені очі дивляться на Аврору, яка стоїть неподалік, потім знову на мене. — Вона ненавидить брехню. Навіть маленьку. А, ви Марку, попали по повній програмі. І я не знаю, як ви будете давати лад усьому цьому. Коли Аврора взнає, прорве вулкан. Хіба що…
  — Вона закохається в мене.

Мій телеграм канал

Дякую за увагу. 

Героям Слава!

Мирного усім неба!