Трішки мого письменницького досвіду.

Перші 6 розділів моїх "Пір року" я писала в стані дикої ейфорії, ніби фільм дивилася. Було відчуття, наче я підглядаю за персонажами і просто описую їх історію, при чому все гостро відчуваючи. Під час написання 7-го розділу такого відчуття не було. Можливо, це через те, що я захворіла. Тому і писала з серйозною фізіономією, як професор. 

Чи це вплинуло на якість? Вирішувати вам.

Скажу одне: не потрібно переставати писати, коли зникає стан ейфорії. На ньому далеко не виїдеш. Письменництво - це про зусилля, а не про музу. 

А взагалі, 7-й розділ вийшов сумним і таким щирим...) Я ледве не заплакала, коли перечитувала. Особливо, якщо ключити пісню на фоні - Billie Eilish - No Time To Die  https://youtu.be/GB_S2qFh5lU?si=v8S9inNC9wfB77y2

Діана не могла підібрати правильних слів. Мабуть, їх у цій ситуації просто не було. Часом тиша - найкраща відповідь.

Вони просто дивилися одне на одного - у цьому погляді і в мовчанні було щось лікувальне.