Юху, 7 розділ можна вже читати! 

Буду рада на ваші відгуки) 

Як завжди, маленький шматочок:

– Ти вже не втікаєш… – здавлено прохрипіла вона.

– Куди я від тебе дінусь… – його слова ледь не потонули в гучній мелодії дощу, такими тихими вони були.

Деякий час вони в цілковитому мовчанні вбирали в себе дощові краплі, їх запах та спів. Діані здалося, що вона могла так пролежати тут довго і довго, не думаючи ні про що. Тільки аби знову не засинати, тільки аби не брати на себе цю незрозумілу їй роль принцеси.