Доброго дня, шановні читачі та колеги. Хочу залишити розгорнутий відгук на одне цікаве оповідання

Автор: Діана Козловська https://booknet.ua/dana-kozlovska-u9972619 

Жанр: постапокаліпсис

Назва: Веселого Різдва

Посилання : https://booknet.ua/book/veselogo-rzdva-b410521

Мабуть, не побоюся сказати, що це оповідання за свої декілька сторінок сюжету змусило мене здивуватися не один раз.

Перед нашими очима Різдво в зомбі-апокаліпсисі. Можна чекати будь-чого. А може,  чекати героя з відомої книги Ричарда Метісона "Я — легенда" де остання людина у місті роками шукає противірус, а ще можна сподіватися на "Вищу школу мерців" режисера Аракі Тецуро, де школярі за добу пекла на землі з безхребетних стають прокачаними виживальцями, які нічим не поступаються Еліс з "Обителі зла".

Що сказати, зомбі та проблеми останньої людини серед хаосу — це вкрай захоплива тема і перелічувати цікаві роботи можна нескінченно…

Але Різдво…

Воно наповнене гірко-солодкою ностальгією і печаллю. Серед повільно затихаючого всесвіту нема зла, ненависті, невпинного переміщення та пошуку безпечного кутка поміж кривавого хаосу. Є тільки ти та простір довкола.

Є рефлексія та нескінченні спроби повернути у життя хоч краплю минулого. У своєму творі автор чудово показує як звичні, часом дратуючі та недолугі речі стають дорогоцінними вмістилищами людської пам'яті. Коли "зроблено рідною людиною" має найвагоміше значення. Коли пальці будуть погладжувати шрами залишені рідними  наче то різдвяні листівки на згадку.

Серед мертвого непохованого людського світу, коли у центрі подій лише один єдиний хлопчина, на Різдво не вистачає стількох звичних речей: як то сім'я, метушня в супермаркетах, пляшечка коли, святкові ліхтарики на будинках вздовж доріг.

І як же цінно, коли один єдиний знак серед страшного і холодного сьогодення вказує, що ти більше не сам.

Насправді з цим оповіданням мені вдалося і відчути сум, і трішки посміятися. Оповідання чарівне і я щиро раджу його до прочитання. Хоча б для тієї ж саморефлексія. А чи зміг би я так бути сам, жити сам, виживати сам, існувати й теж сам?

Чи біг би я до тієї останньої людини. Чекав би хлопця чи дівчину, обійняв би на радощах, а чи стояв би підозріло? 

Чи чекав би у ту мить неповторне свято?

Відгук написаний в рамках марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457 ,  дякую за увагу і читайте українське.