Перше враження, що книга Папояна Давида “Епоха розбрату. 1 том” — початок великої саги. Перший том закінчується чіткою вказівкою на продовження, і, як на мене, найцікавіше виявилось наприкінці.

Лорд Гарет Артус, сповнений демократичних ідей, повернувся додому після навчання і виявив глибокий занепад життя свої рідних і підданих. Нажаль, його демократичних ідей виявилося недостатньо, щоб налагодити нормальне життя. Лорд в’язався у розбірки між представниками трьох людських рас і в результаті втратив все і майже всіх. Адже поки представники трьох рас зводили стосунки один з одним, рясно поливаючи кров’ю свої землі, знайшовся той, хто перетворив їх на своїх безвольних рабів і став загрозою для всього створеного автором світу.

Події відбуваються в умовному середньовіччі під брязкання мечів і дзвін кинжалів. Докладний опис облатунків, одежі, деяких інтер’єрів, особливостей побуту, в принципі, дає можливість зануритись в епоху. Герої проходять свій шлях, залишаючи по собі гори трупів, тому, мабуть, доля й привела їх до майже повного краху. В якісь моменти на допомогу приходить магія. Вона гарно продумана, і в даному творі мене не дратує.

Проте для мене цього виявилося замало, щоб захопитися прочитанням твору.

Події хоча й стрімкі, але хаотичні.

Лорд Гарет знаходить соратників, але друзями їх назвати важко. Він і кохання знаходить, але від опису стосунків з Еліс, я, чесно кажучи, не в захваті.

Стиль важкий, як металеві облатунки. Одруківок майже немає, проте текс до ідеалу має ще пройти деякий шлях перечитування і редагування.

Приводжу тут “текстові недосконалості”, знайдені на перших чотирьох сторінках твору:

“Впадала назад в океан” - “назад” - зайве слово.

“Західний шматок континента” — західну частину. Шматок — це відокремлена частина чогось. Континент не може складатися зі шматків.

“повно корисних копалин, що було особливо корисно” - повторення однокореневих слів.

“Мовчазна трапеза розбавлялася шелестом мітли”. Якщо мести мітлою підогу, то підіймається пилюка. Невже служниці дозволялося прибирати приміщення під час сніданку лорда? Шелестить листя на вітру, мітла скоріше шурхотить.

“Взявши батьківку за обидві руки” - перший раз бачу, що матір називають батьківкою. В словнику такого слова не знайшла.

“Але почуття знову взяли вгору(,) та не дозволили їй” — зайва кома.

“Кульгавим кроком почав прямувати до столу, а, наблизившись, схилив голову перед молодим чоловіком” — трохи шкутильгаючи, квапливо підійшов до столу і схилив голову перед молодим чоловіком.

Сцена закінчилася, а служниця? Далі шелестить мітлою?

“Чоловіки вдвох йшли темними коридорами” — “вдвох” - зайве слово. Лорд і старець щойно вийшли. Вони не можуть йти втрьох.

“Питав він” — спитав він.

“Мовчки спрямував далі коридором” — рушив далі

“Серед заростей пролягала стежка, що вела до Габеля” — мабуть, дорога.

“За селом є тропа” — стежка.

Сер Естевор прийшов на зустріч з лордом у важких металевих облатунках і з величезним мечем? При тому, що в замку лише вартові, навколо тиша і спокій. Завжди думала, що металеві облатунки і великі мечі використовують тільки під час військових походів.

“У повітрі лунав стукіт, наче хтось чимось важким бив по металу”. Звичайні звуки при роботі  кузні. Слова "хтось" і "чимось" недоречні.

Кузня — не заклад.

“Не покладаєте з рук ковадла” — кажуть “не покладаючи рук”

“Питання лорда лунали наче з деякою недовірою” — без цих слів взагалі можна обійтися. Як мінімум можна обійтися без "наче з деякою".

“Ха-ха-ха, - помалу посміявся пузатий коваль” — пузатий коваль усміхнувся.

“Гарет погодився вислухати співрозмовника, хитнувши головою в його бік”. Стоїть коваль, Гарет і Сайман. Що з головою Гарета? Чого вона хитнулася вбік, а не схвально?

“Скопив чималий статок” — накопичив.

Жінка коваля, що виросла в сереньовічному селі, написала записку — сумніваюсь.

"За декілька секунд" — в тексті часто використовуються секунди. Краще казати за мить. Навряд чи в них були годинники з секундними стрілками.

Коваль поправив свій брудний фартух — але перед тим він його зняв.

“На чолі стола сидів лорд Артус, та, не підіймаючись зі свого крісла та склавши руки перед собою, він почав говорити”. Речення, як отой важкий меч — убити не встати.

Пояснюю:

На чолі стола сидів лорд Артус. Якщо він сидів, то не треба казати “не підіймаючись”. Зі свого крісла — без “зі свого” - з чужого він не може піднятися.

Отже як варіант:

На чолі стола, склавши руки перед собою, сидів лорд Артус.

- Я й досі не розумію, як замок так сильно занепав, - обвівши похмурим поглядом тих, хто зібрався за столом, промовив він. - Але маємо, що маємо.

“Обнадійливо мовляв капітан” — обнадійливо мовив.

Отож у автора попереду багато роботи, а у твору (враховуючи кінець) — гарні перпективи.

Рецензія написана в рамках марафону: https://booknet.ua/blogs/post/363457