Оу-оу, вітаю! 

Момент хвилюючий, бо все ж наважилась "Мій милий ворог" подати на передплату! А саме завдяки вам, моїм любим читачам, які щиро вболівають за героїв. Дякую вам за це!

Саме тому на сайті позачергове оновлення:

Рідко коли ось так спонтанно я покидав офіс, але зараз був не в тому стані, щоб вирішити бодай щось. Планувалася нова круїзна лінія, а ці дурні, ніби змовились, підкинувши нову проблему, яку не спромоглися вирішити раніше часу. До того ж відсутність жодних новин про Глорію додавала моїм мізкам напруги. Тиснув на педаль газу щодуху, аби хоч на мить викинути все це з голови, але вкотре відтворюючи образ Глорії перед собою. Бракувало її, немов кисню… І навіть не через те, що прагнув перепросити в неї, хоча й це також. Жадав її, мов божевільний. Прагнув знову відчути її у своїх обіймах, дихати нею, засинати та прокидатись поряд… Надихатись лише нею. Та Ден ніяк не міг знайти Глорію Самер, а ті, яких знаходили, були зовсім не тими. Не моєю… 

І вже ввечері, як завжди о 20:00 продовження. Невеличкого анонсу і з нього...

"– Містер… Словом, байдуже, бо я не доброчинна організація, а ті, хто займалися цими благими справами, навряд чи зможуть знову вам допомогти. – Відставивши чашку, я підвівся й підійшов до моделі “Симфонії”, торкнувшись її контурів. На якусь мить ніби знов впав у спогади… – Тому, моє слово “ні”. Без гарантій отримати своє, я радше доламаю те, що залишилось від “Дейтон-роял”, ніж вкладатимусь в неї. Дуже шкода, бо я сподівався на гарну новину.

Розвернувся до чоловіка, явно засмученого моєю відмовою. Не сказавши ні слова, Брендон підтиснув губи й підвівся. 

– Дуже шкода, містер Колтен… – почув у спину, коли знову повернувся до свого лайнера. Та щойно відчинилися двері, чоловік промовив: – А що як я запропоную вам угоду?"

Дякую, кожному за підтримку!