Пригнічений, та все одно світлий шепіт...

Останнім часом мені щастить на варті уваги твори. Вони такі різні за обсягом, та у них є спильна риса - вони торкаються серця. Такі книги я несу своїм читачам в рекомедаціях, або ж просто розповідаю про них...

Коли читаєш те невеличке оповідання, аж на кінчиках пальців поколює від почуттів, що переживає Ная, головна героїня. Це може здаватися безглуздим, і може такі люди божевільні, а може й існують насправді. Та назва для оповідання дуже підходяща - "Шепіт". Бо про них говорити чомусь хочеться саме пошепки. Чи то щоб ніхто не почув, чи то через шанобливість. Такі люди ходять по тонкому кордону між божевіллям та святістю, рятуючи життя інших.

Вона не може це змінити. Та щось мені підказує, що навіть якщо б змогла, обрала б той самий шлях. Чимось вона нагадал мені й мою героїню з "Мракобісся: початок" (то не реклама, справді винникла стійка асоціація). Бо вона так само безвісно рятує життя людей. Аби потім вони гордо стверджували, що сильні і впоралися самостійно. А вона знову лишитися у тіні. І тільки шепіт... Це все, що їй лишається. Та Наї трохи більше пощастило. В неї зявився Свят. І так хочеться вірити, що то хоча б надовго, як не назавжди. Авторе, а продовження буде? Підніміть трохи завісу...

Цей та багато інших творів можна знайти на читацькому марафоні. Тож, заходьте і приєднуйтеся. Бо чим більше нас, тим цікавішими будуть дискусії та книжкові відкриття)

А "Шепіт" почитайте. Особливо якщо любите читати містичні твори та копирсатися в собі у пошуках істини та принципу світобудови...