"Кохання з хижаком" моя перша книга на Букнет :-)

«Кохання з хижаком»

у тексті є: перевертні, пригоди, кохання і дружба. Жанр: фентезі 

На нічному небі не було видно зірок. Місяць затаївся під темними хмарами, які окутували небо. У повітрі відчувався запах дощу, ніч ніби притаїлася в очікуванні грози. Похмуре та вороже пронизало саму ніч.

Різко загальмувавши на вершині крутого повороту, яке вело до міста Фаллакс, Амелія вийшла з машини. На небі замерехтіла блискавиця. Темна ніч на декілька хвилин стала днем, а потім знову занурилася в пітьму. Не було чути грому, тільки спалахи блискавиці пронизали небо, і з кожним разом було відчуття, що небо розколеться навпіл. Дівчина непорушно стояла і дивилась заворожено на небо, спостерігаючи за природним явищем.

Амелія знала, що блискавиця може бути раннім попередженням про насування грози, але вона не поспішала, їй нікуди було поспішати. Вона не хотіла повертатися до міста Фаллакс та родового маєтку герцога Даррела, тому намагалась відтягнути цей момент ще на декілька хвилин.

Піднявши голову до неба, відчула краплі дощу на обличчі. З висоти видно було спляче місто, а на обрії тяжкі хмари та насування грози. Дівчина сіла в машину та не поспішаючи, оминула крутий поворот. Раптом на дорозі машину занесло. Вона відчула різкий удар та, ледве втримавши кермо, зробила різкий виверт та зупинила автівку на узбіччі. Амелія зітхнула та, перевівши подих, вийшла. Фари були включені та освітили їй дорогу. Задній бампер відпав, і на машині з лівої сторони була велика вм’ятина.

Їй вистачило декілька хвилин, щоб промокнути. Чорна сукня обліпила її тіло, волосся від дощу та вітру стало скуйовдженим. Амелія озирнулася і побачила, що на неї дивиться величезний вовк. Через дощ, який стояв стіною, не можна було визначити, якого саме забарвлення було хутро вовка, але від спалахів на небі, що час від часу освітлювали ніч, вона помітила яскраво-червоні очі, які пронизали дівчину своїм хижим поглядом.

Її погляд був прикутий до погляду звіра, який, повільно кульгаючи на задню праву лапу, наближався. Вона чекала, її очі стали срібного кольору. Амелія промокла від холодного дощу, тому намагалась не ворушитися, але з кожним кроком звіра та кожною краплею дощу вона відчувала, як її тіло пронизали холод та страх, а страх від того, що вона не могла ввійти в контакт зі звіром. Амелія вперше не розуміла, що відбувається. Вона не чула думки звіра, не могла звернутися до нього. Зробивши крок назад, відвернулася. На декілька хвилин відчула на собі його подих, але в наступну хвилину звір відійшов та зник у лісі.

Обкладинка від Дар'я Новицька