Не знаю, чи буду й надалі писати відгуки. Та, любі мої читачі, і ті, хто раптом зазирнув у цей пост, я впевнена, що ця історія вас зацікавить...

Якийсь час вагалася, чи брати читати "Роман з продовженням" Єви Ромік. Бо ж автор мені не відомий. А справ і без того вистачає)) Та тепер жалкую, що не прочитала раніше.

Це доволі простий текст, що змушує з головою поринути у вирій емоцій та переживань героїв. Ще раз подумати про те, що мовчання, як от Ольчине, іноді ламає долі. Та чи завжди треба говорити? Адже якби вона сказала, ніколи б не отримали вони своє вистраждане щастя з Андрієм. Все життя - суцільний ланцюг подій, і жодну детальне можна видалити...

Короткий любовний роман - так автор позначила жанр. Десь хотілося і додати, і розгорнути тему більше. Та мабуть, тоді б історія втратила свою силу. Бо ж так вона стріляє прямо в серце. Здавалося б, нічого особливого, історія козання. Та менш, ніж у 50 сторінках, стільки життів вмістила Єва. Авторе, дякую вам за цю історія. І безумовно натхнення вам на створення нових.

А ви, як прочитаєте цей роман, не забувайте ділитися враженнями в коментарях))) Адже це не аби яка підтримка для автора, який вкладає в свої книги душу.

Цей допис розміщено за умовами читацького марафону. До речі, приєднуйтесь!)) Та це вплинуло лише на наявність відгуку, а не його складову)) Читайте, не пожалкуєте...