Я вас почула)))

Неповторні мої! Це знову я))

Завжди уважно читаю ваші коментарі та враховую у технічній роботі чи під час роботи над новою книгою. Тож врахувала і зараз ваші побажання. Зосереджено розставляю додаткові абзаци в тексті)) Не все одразу, та згодом відредагую всі тексти. Зараз вже в оновленому вигляді є "Врятувати Кощя".

Запрошуючи читати та коментувати книгу саме дорослих читачів. Бо то казки саме для дорослих. Ось декілька цитат для вас:

"...- Безглуздий висновок. Це я переможений. Вони йшли з твердою впевненістю, що я переможений.

– А красуні?

– Вони закохувалися у переможців. Це природний відбір. Діви завжди обирають найсильнішого. А сильні часто прикидаються слабкими. У цьому є певна мудрість.

— Але ж ти їх рятував! – щиро обурилася Надя, не помітивши, що перейшла зі старшим на «ти».

– Забуття – доля будь-кого, хто робить щось для інших... – посміхнувся Кощій, переводячи задумливий погляд на відданого друга і поринаючи у спогади далекого минулого. Горинич замахав головами. І Надя подивилась на нього..."

"...- Ти тільки уяви, - радісно сказав Горинич, насолоджуючись новою увагою гості. - Я роблю вечірній обліт місцевості...

Надя усміхнулася, краєм ока, відзначивши, що Кощій ніби перестав помічати всіх навколо, так поглинули його роздуми. А на лобі залягла глибока зморшка, що свідчила про мудрість, талант і пережиті біди.

- Широко розкриваю крила... - мрійлива мордочка змінилася іншою. Горинич змахнув крилами біля порога і вмостився зручніше. - Піді мною розстилається ліс, озеро, птахи гнізда в'ють на деревах, люди смішно в'ють гнізда у своїх будинках...

Тут у розповідь вклинилася попередня голова:

– І вони ще потім говоритимуть, що найрозумніші! Мовляв, верхівка харчового ланцюжка... А самі все у звіра та птахів перейняли. Теж мені! То і ведуть себе як звірі, їх ведуть інстинкти.

Надя не стримала посмішки, слухаючи закоханого у рідний край Горинича. Чи багато її однокласників так само сильно любили своє місто? А чи багатьох дорослих вона бачила, які б так само натхненно розповідали про польоти в небі, дивлячись на зелені масиви та сині водоймища? І нехай вони летять не за допомогою своїх крил, а всередині залізного птаха. Але ж вигляд один і той самий! І йому потрібна його величезна зелена хата, важлива, а їм? Їм важлива кінцева мета подорожі, що з гіркотою усвідомила Надія. Місця, де інакше співають птахи, плавають у морі інші риби, топчуть землю інші тварини, ростуть інші квіти. А чим вони ті, інші, кращі за своїх, рідних? З іншого боку, мама завжди говорила, що якщо щодня є тільки улюблений шоколад, то незабаром і від нього нудити почне.

Можливо, людям просто потрібні зміни? Але хіба не можна змінити щось, не втікаючи? Так, щоб і інші могли порадіти змінам, якщо вони такі необхідні дорослим..."

Завжди рада бачити своїх читачів у коментарях до книг. Бо ж цим ви надихаєте писати нові, реалістичні, сповнені емоцій та роздумів історії для вас...