Постріл у головного героя. Що далі?

Привіт. Впевнена, остання опублікована глава книги "Охоронець у спадок" всіх трохи сколихнула. Радомира підстрелили. Невже він більше не зможе турбуватися про Єву? Звісно, нашого улюбленого героя я не вбиватиму, але що буде далі? Сюжет розвивається стрімко й попереду на вас чекатимуть несподівані повороти, про які обіцяла раніше. Продовжувати шлях з героями буде захопливо і ви нізащо не здогадаєтеся, що чекатиме на цих двох далі. Що як натякну на те, що Єва з Радом поміняються місцями? Чи на те, що їм потрібно буде затриматись у однієї чарівної леді Марі. Тільки не подумайте, що це чергова коханка Радомира. Продовження вже завтра, не пропустіть. А якщо досі не доєдналися до кола моїх улюблених читачів - тисніть на обкладинку.  

До речі, оновлення книги публікуватиму 5 разів на тиждень. Середа і субота - вихідний. Якщо будуть зміни, сповіщу про них у своєму Instagram. Зауважне, що мій Fb наразі тимчасово заблоковано.

Уривок:

Кутика рота Радомира ледь підіймаються, і він виходить з автомобіля й направляється у бік, куди заїхав позашляховик. Тим часом я теж оглядаюся. Нікого не бачу, поки не піднімаю очі. Тепер на даху величезного контейнера бачу чоловіка з… 
“Господи, це у нього що?! Гвинтівка?!”
Він прицілюється у Рада, а навряд так працює охорона складів. Моє обличчя починає горіти, наче його занурили в окріп. Жар розходиться тілом від думки про те, що Рада зараз вб’ють. Він поки впевнено йде попереду мене, зараз зверне… 
“Ні, не зверне. Вистріл пролунає раніше”, – роблю висновок, оцінивши обстановку.
Несамовито намагаюся відчинити дверцята, забувши, що знаходжусь в зачиненому авто, гепаю руками в лобове вікно, з нестямними криками намагаюся догукатися до Радомира, але безрезультатно. 
Лунає постріл. Рад падає на коліна. Я скрикую з відчаю. У цю мить зовсім не усвідомлюю в якій халепі опинилася сама. Думаю лише про Рада. 
“Невже його застрелили?” – холонуть вуста, якими беззвучно ставлю це питання.
Мене наче обплітає колючий терен. Душить. Не дає можливості рухнутися. З глибин душі підіймаються клубки тьми й розрухи, які розповзаються чорним димом й покриють, занурюючи у безодню нездійснених сподівань.