Відгук на книгу "Сестра-ходжатка та знайда-дракон"

Вітаю всіх. Сьогодні з відгуком на книгу "Сестра-ходжатка та знайда-дракон" Єви Ромік від марафону Тетяни Грищак.

Книга читалася легко і важко водночас. Зараз поясню чому)) Спершу чому легко. Бо стиль в авторки легкий, не затягнутий, без довжелезних описів і зайвої водички)

Читала деякі коментарі, в яких сказано, що це цікава казочка. Ну дещо не згідна, бо для мене це швидше серйозна історія подана в казковій обгортці. Тут я побачила для себе кілька важливих соціальних тем, які насправді рідко підіймаються. Одразу хочу попросити вибачення в авторки, якщо я видивилася якийсь сенс, а його насправді не закладалося. Бо особисто мене інколи дратувало, ( ну зовсім трішки=))) коли в моїх книгах щось вишукували чого там не було, особливо якщо то якісь негативні висновки).

   Отож, тут зачіпається тема нездорового виховання. Думаю всі зустрічали таких чоловіків, яких жартома називають "маминими синочками". Які аж ніяк не самостійні, в плоть до того що не можуть собі нагріти їсти самотужки, інколи навіть одягнутися, я вже мовчу про прийняти рішення самостійно. Такі батьки "душать" своїх дітей гіпертурботою або ж навпаки гіперконтролем. Чи комбінований варіант)

Тут це передано в фентезійній формі, і на перший погляд здається цілковитим абсурдом, але таке повірте в житті трапляється і в цьому є велика біда. Добре, якщо такий чоловік все ж зустрічає свою гідну жінку (як Зоя), яка витягує їх з їхнього затяжного дитинства. А якщо не пощастить?))

   Мама Джоя тут мені видалася жінкою без стрижня. Вона плаче за сином, що ніяк не може йому зарадити, у той час, як можна почати з елементарного — прибирати, помити, попрати. І якщо все це він сам відмовляється робити, то провітрити кімнату вже точно можна було б. Батько, навпаки, із занадто сильним стрижнем. У нього є лише два рішення — його і неправильне.

Ну ви зрозуміли домашня атмосфера тут нездорова.

   Далі ще одна важлива тема яка тут підіймається, це статеве виховання (ну скажемо так м'яко). Інколи батьки соромляться про це відверто поговорити з дітьми, а часом навіть карають за непристойну поведінку, суть якої самі діти навіть не розуміють. І знову ж таки, добре, якщо трапляються такі як Зоя, що здатні все роз'яснити, а не просто сказати що це фу кака і так робити не можна. Ну-ну))

  В кінці ще висвітлюється тема єдності. Коли дракони більш тісно переплітаються з людьми. І вже немає ось цієї суворої різниці і тикання пальцем, що ти якийсь не такий, як я.

   У творі, особисто мені, не вистачило описів, щоб поринути в атмосферу і правильно зрозуміти світ, про який я читаю. Взагалі, я описи не люблю читати і інколи навіть пропускаю, якщо вони довжелезні ( але т-с-с). Але от фентезі це жанр, в якому без них ніяк. Бо тут світ вигаданий автором і щоб правильно його усвідомити треба мати з чого це зробити. От, наприклад, Джой це людина, яка втратила другу іпостась. Тому я уявила його виглядом як людину, ну в принципі, як і його маму, про яку було сказано, що в неї були лиш не людські зіниці. Але пізніше, коли Зоя, його купала, виявилося, що з нього обсипається луска і злазять кігті. Тобто виходить, що він в якійсь гібридній формі( пробачте не знаю як по іншому сказати) чи може тих лусок не видно? Чи проявляються у воді? Взагалі про цей світ дізнаємося по ходу в діалогах самих героїв. Або, наприклад для чого драконячий транспорт якщо вони виглядають майже як люди. А коли дракони, то літати відповідно, вміють. Можливо авторка робить візуали, то було б чудово. То можна обійтися без описів.

Головні герої дуже хороші. Зоя обрала, мені здається, професію за покликом серця. У неї прекрасно вдається робити свою роботу сестри-ходжатки. Бо, це професія, непроста. До якоїсь міри навіть гидлива. Тому треба мати побудження до такої роботи. Джой теж приємний чоловік. Здатний ради своєї жінки на подвиги. Вміючий слухати та відчувати.

Тепер чому читалося важко) Бо текст суцільне "полотно". Немає ні абзаців, ні відступів. І ні, абзац це не просто написано з нового рядка, це ж має бути відступ першого речення від краю або хоча б проміжок між рядками абзацу. Я розумію, що ці всі зернинки мудрості хочуть триматися купки=), але бажано їх розділити по мішечках, щоб легше сприймалося. Просто зробити відступи між абзацами було б чудово) Бо чесно скажу, якби мене зацікавила якась книжечка і я зайшла б і побачила ось такий суцільний текст я б вийшла і не читала б) але я говорю за себе лиш))

   Завершення книги приємне. З часткою дива та щасливе. Про те, що можна щось змінити і змінитися самому. Про те, що варто проявляти милосердя і бачити щось більше в людях ніж просто помираючого, а того, хто прагне жити; ніж просто бездомного хлопчика, а справжнього принца; ніж просто дружину, яка має народити спадкоємця, а кохану людину.

Авторці натхнення на нові історії, а вам всім хто читав, не драконьтеся, що вийшло довге=). І сподіваюся, ви не пропускали довгі абзаци, хі-хі. І не пропускайте з виду книжечку авторки. Гарного всім вечора, бажаю всім завжди бачити найперше щось хороше в людині і її творчості.