- Так ось, ми знали, що туди йти небезпечно. Однак нас це ще більше завело. Ви розумієте, небезпека приваблює. Ми добре підготувалися, це щодо спорядження. Але про підземний хід інформації не знайшли. Нам це навіть було ще цікавіше. Коли ми були вже під землею, нам треба було вирішити, яким ходом йти, там виявилося кілька ходів. Андрій трохи пройшов по одному і покликав нас, там виявилася щілина, і він просунувся до неї. Я і Серього не змогли туди просунуться. Ми відмовляли Андрія йти одному, але він сказав, що пройде трохи й повернеться.

Після п'ятнадцяти хвилин, нас став охоплювати незрозумілий страх. Я не можу пояснити цього страху. Розумієте, я стільки обходив усіляких підземель і попадав кілька разів у неприємні ситуації, але ніколи такого стразу не відчував. Хлопці теж говорили про страх, але повертатися ніхто не хотів. Ми йшли вперед і раптом втратили Андрія, він просто зник. Розумієте, зник – Коля нахилився і обхопив руками голову – ми пішли далі, долаючи ще більший страх, у надії знайти Андрія, але його не було. Ніде не було не щілин не ям. Можливо, була потайна ніша, але ми її не знайшли.