Finita la tragedia!

Дорогий читачу, події роману “Квіти у Вогні” добігли кінця. І я дякую всім, хто був з Ріною у цій складній подорожі)

З цієї нагоди я б хотіла розказати про нього більше. Це мій перший роман. До того я писала лише коротку форму. Сподіваюсь, вам було так само цікаво читати його, як і мені — писати. Ось декілька цікавих фактів про нього:

1. Сама ідея мені наснилась років десять назад. Це був сон про дівчину, що подорожує верхи разом з двома незнайомцями.
2. Відтоді я декілька разів пробувала написати цей роман: спочатку це була історія про потраплянку років пʼятнадцяти, яка прагне повернутись додому, і для того винаймає двоє “перевізників”. Основна концепція була в тому, що час у вимірі головної героїні(її мали звати Мариною) йде набагато швидше. І за рік в Алітері (“інша земля” з латини) вона пропускає понад десять років у своєму світі. Вона повертається, але не може змиритись з тим, що тепер чужа у цьому світі й вирішує повернутись в Алітер до коханого.
3. Юндера мали звати Ґілбертом в першому варіанті, і він мав бути клішованим суворим персонажем-воїном. Але версія з чуттєвим Юндером, якому складно виражати свої почуття, мені сподобалась набагато більше.
4. Алітерці не просто мали роги в першій версії, вони були зовнішньо схожі на аватарів Кемерона) А ще мали температуру вищу, ніж люди.
5. Другій книзі бути! Але після невеличкої перерви, тому підписуйтесь, щоб не пропустити її вихід)

В другій книзі Ріні доведеться знову повернутись в Алітер. Авжеж вона зустрінеться з Ялі та Юндером, але я б не назвала це щасливим возз'єднанням) В наступній книзі вона втрапить у придворні конфлікти й навіть у повстання. Повернуться персонажі, яких ми вже встигли полюбити(Ґілберт :3), а також ми познайомимось з новими, не менш цікавими героями.

Якщо “Квіти у Вогні” вам сподобались, поставте книзі зірочку, напишіть коментар, що сподобалось) Якщо не сподобалась, все одно напишіть ваш коментар, розкажіть чому, це допоможе мені стати краще.

ATTENTION! Контент для тих, кому ну дуже сподобався роман)

Трохи епізодів, які були в чорновому варіанті книги й подобались мені, але не увійшли до остаточної версії:

Епізод 1, який розказує про те, що Юндер не відчуває атмосферу

Юндер знову протягнув їй квіти, і цього разу вона їх прийняла. Хлопець пройшов вперед і спутився в човен, допоміг спуститись Ріні. Гребти Юндер не вмів. Вони ледве доплили до середини озера, коли Ріна не втрималась:

– Давай тут трохи постоїмо.

Хлопець зашарівся. Він кинув весла і став роздивлятись дерева навкруги. Дівчина розглядала букет. Це були польові квіти, які Юндер назбирав десь в полі. Тут були ромашки, волошки, дзвіночки, клевер. 

– Я зовсім не відчуваю ненависті до тебе, – Ріна не втрималась і доторкнулась до руки хлопця. Він відсмикнув її, і дівчина замовчала.

– Дарма.

Юндер став гребти назад, в сторону пристані. Вони підплили, хлопець привʼязав човен, застрибнув на пристань і протягнув руку Ріні. Але дівчина лишилась сидіти.

– Юндер, мені набридло грати з тобою в незрозумілі ігри, – сказала вона. – Що відбувається? То ти збираєш для мене квіти, то кажеш, щоб я ненавиділа тебе.

Хлопець нічого не відповів, опустив руку. Але Ріну вже було не зупинити. Вона схопила мотузку, якою був привʼязаний човен до пристані й смикнула її кінець. Ногою дівчина відштовхнулась від деревʼяних стовпів, що стирчали з води, і вмить опинилась в кількох метрах.

– Що ти робиш? – закричав до неї Юндер. Він намагався виловити в воді кінець мотузки, яким був привʼязаний човен, але не втримався і впав у воду. Виринув одразу ж, водорості обліпили його волосся й обличчя. Було неглибоко, хлопець відчував ногами дно. Він зробив кілька кроків і схопився рукою за борт човна.

Вони дивились один на одного, очі блищали від злості. Ріна не витримала перша. Вона розсміялась і підійшла до самого краю човна, ближче до Юндера. Рукою стала знімати зелені водорості з його голови. 

– Вибач, я не думала, що ти стрибнеш за мною, – вона ще сміялась.

– Я впав, – пробурмотів Юндер. Він вже не був злий, але посмішку стримав.

– Виглядаєш як морське чудовисько, – дівчина відкинула йому з обличчя волосся, що лізло в очі.

Юндер не спішив тягнути човен до берега, вони так і продовжили стояти на одному місці. Вода в ставку вже не була холодною, вона встигала прогріватись за день. Сонце відбивалось на її поверхні так, що та здавалась вкритою смарагдовим килимом.

– Як думаєш, Ялі колись повернеться додому? – спитала Ріна, і хлопець насупився. Він не хотів зараз говорили про Ялі.

– Думаю, що так.

– Що ти будеш робити тоді?

– Буду служити йому і далі.

– Я не зможу бути з вами, правда?

Юндер підняв голову і заглянув дівчині прямо в очі.

– Ні, не зможеш. Ти маєш повернутись до себе додому, Ріно.

– Можливо, – голос дівчини став невпевненим, – ти пішов би разом зі мною? 

Юндер мовчав. Його чорні брови зійшлися на переніссі, ховаючи під собою зморшки.

– Тобі б сподобалось в Мегінкарі, – поспішила продовжити Ріна. – Там гори й ліси, там привітні люди. Багато зброї й коней. Прекрасні пейзажі, які ти зміг би малювати.

– Ні, – коротко відповів хлопець і почав тягнути човен до пристані.

Ріна мовчки вистрибнула на неї, не чекаючи, поки Юндер вилізе з води й привʼяже човен. Вона не оберталась, йшла все далі прямо, до маєтку. Квіти в руці пекли їй шкіру.

Епізод 2, про Ялі, який сам догадався, що Ріна мегінка

– Я ніколи не чув музики мегінів до того, – сказав хлопець, і дівчина підняла на нього голову. Із зеленими цятками на лобі алітерець виглядав і смішно, і лячно одночасно. – Що думаєш про вино? – запропонував він. – Після такого емоційного вечора було б нечесно просто піти спати.

І він зник, так і не дочекавшись відповіді Ріни. На кухню повернувся з вином.

– В мене є підозра, що поки Юндер на зиму збирає овочі та крупи, ти робиш запаси виключно вина, – пожартувала дівчина.

– Ти маєш рацію, – Ялі відкрив вино і розлив його по чашках. – За вино! І цей прекрасний вечір.

Вони випили.

– Ріно, тобі просто неймовірно йдуть ці цятки на лобі. Певно, бо ти мегінка.

Дівчина застигла. Але в ту ж секунду взяла себе в руки й посміхнулась:

– Про що ти? 

– Я довго намагався відгадати цю твою таємницю, – Ялі посміхнувся. – Як ти тримаєш меч, як ти танцюєш, як ти говориш, як ти дивишся – все в тобі видає мегінку. Я бачив у своєму житті їх лише декілька, але сьогодні я впевнився цілковито у своїй здогадці. Можеш заперечувати, якщо хочеш.

Хлопець налив ще собі й Ріні вина. Дівчина нічого не відповідала, дивилась на свої руки. Ялі випив одну кружку сам. Нарешті вона підняла голову і подивилась на нього без посмішки.

– Так, я мегінка. І що ти будеш робити далі?

Хлопець розсміявся.

– Нічого. Що я маю робити? Чи ти очікуєш від мене щось конкретне?

– Тебе це не бентежить?

Ялі задумався, а потім посміхнувся. Чи не вперше Ріна відчула, що його посмішка щира. 

– Зараз ні, – він повільно підняв руку до лоба дівчини, щоб в тої була можливість відхилитись. Але вона не стала, лише сильніше стиснула зуби. Ялі доторкнувся до цятки на лобі – та ще не засохла повністю – і поставив фарбою ще одну цятку вище тих, що вже були. – Їх має бути три, чи не так?

– Так, – Ріна відчула, як сльози підступили до очей, і змахнула їх. – Кожен з мегінів отримує цю позначку від матері, коли йому або їй виповнюється шістнадцять. Тоді мегін вважається дорослим.

– Лорд Баконський взяв тебе у полон до того?

– Так, коли мені було дванадцять.

– А твоя матір?

– Він вбив всю мою родину, – хлопець доторкнувся до її пальців на знак підтримки.

– Нехай я не мегін, але сьогодні ти посвячена в доросле життя, – і він усміхнувся. Ріна більше не могла стримати сліз і притулилась до його плеча. Ялі ледь доторкнувся до її спини обіймами. – Можеш плакати, скільки хочеш, все одно прати цю сорочку тобі.

Дівчина пирснула від сміху. Хлопець усміхнувся і міцніше обійняв її.

До зустрічі у нових історіях!