Привіт, любі)

Давно не було моїх блогів, тому виправляюсь.

Щиро вдячна за очікування, іноді і в мене бувають форс-мажори, коли зовсім не до роботи над книгами. Але цього разу приємні, тож не турбуйтесь!

Вже опівночі ви зможете прочитати довгоочікувану главу від Єгора, де розкриємо трохи важливих та цікавих моментів. Сподіваюсь, вам сподобається)

https://booknet.ua/book/nkomu-ne-kazhi-b417199

Я часто думаю над тим, що ми всі живемо в різних реальностях. Скільки людей, стільки світів фактично існує на одній планеті. Ми ніби однакові, та разом з тим різні, іноді навіть занадто.

Хтось йтиме вулицями міста та бачитиме лише проблеми з дорогами, занедбані багатоповерхівки та власні негаразди. Інші мружитимуть очі на сонці, слухатимуть гул живого міста, в якому попри війну люди продовжують жити це життя, мріяти, створювати щось нове. Рухатись уперед.

Одні і ті самі ситуації ми бачимо по-різному. І це бачення ми обираємо самі. Розумієте, про що я?

Іноді ми власноруч не даємо нашим мріям збуватися, бо нічого не робимо для їх реалізації, або вважаємо себе не вартими цього... Чому?

Гарне питання, і відповідь на нього в кожного своя.

Та варто її знайти, як усе одразу стане на свої місця.

Зустрінемось в коментарях і бережіть себе!

Обіймаю, ваша Лоре Лея.