Всім привіт! Мене звати Таня, на Букнет я недавно і це перший мій запис у блозі. Єєєєє....

Кілька років тому почала писати історію про подвійну попаданку Оксану, що за лихим жартом долі, потрапляє у вирій політичних та етнічних ігор зовсім іншої планети - Серапіон. Та потім трапилася війна у нашій країні і настрою писати про воєнні перевороти не було. Так би мовити, і в житті вистачало. Закинула.

Тижнів зо два тому чоловік чомусь згадав про це моє хоббі та замотивував закінчити історію. І ось я тут. Сподіваюся знайти однодумців, друзів та, звісно, прихильників. Буду вдячна за коментарі та відгуки, адже тяжко писати, коли не маєш розуміння про реакцію читача.

Книга ще пишеться, але більша частина вже доступна для читання. Посилання на твір залишаю тут:

Блакитна корона

Також підготувала для вас ознайомлюючий фрагтент:

На вулиці пекло жарке Єгипетське сонце, а повітря пашіло прянощами. Буркіт в животі нагадав, що я покинула готель навіть не пообідавши. Тому озброївшись думкою скуштувати місцевих смаколиків, відправилася на пошуки ятки з їжею.

Вулицею текли дві річки людей: права половина прямувала до великої кам’яної брами, ліва – від. Вирішила приєдналася до жвавого потоку «правих». По ту сторону входу людей, здавалося, ще більше ніж зовні, а гомін стояв на рівні з курявою такий, що можна було вішати сокиру об повітря і вона б не упала. Ринок являв собою великий коридор, від якого розходяться маленькі вулички, а ятки з крамом скоріше нагадували маленькі різнокольорові будиночки з яких то виходили, то заходили люди. На головному «коридорі» продавалось дуже багато золота та східного одягу і мене вкусила підозра, що попри бажання відвідати не саме популярне місце, мене привезли на головну туристичну перлину. Тим не менш, між вивісками з прикрасами помітила ящики зі східними солодощами, там же придбала пригорщу сушених фініків та трохи поспілкувалася з продавцем. Він виявився достатньо люб’язним чолов’ягою, а головне – добре володів англійською. Розповів про правила пересування ринковими рядами, і де краще купувати речі, щоб не обдурили, і навіть фініки продав не за всі гроші світу! В припіднятому настрої та з торбинкою сухофруктів я продовжила експронтну екскурсію.

Сукні, золото, пахлава, розмальований посуд, хутро, сумки, рушники, хустинки.... люди купують, люди продають, торгуються, сваряться.... загалом – класичний ринок. Біологічним годинником відчула, що день стрімко наближається до вечора, та я хотіла купити ще щось для подруги. Вже ближче до протилежного виходу з ринку мій погляд зачепився за крамницю з антикваріатом. Магазин виділявся на фоні інших хоча б тим, що всередині майже не було людей.

- Хм! Напевно цінні та старі предмети інтер’єру не дуже популярні серед місцевого товариства. – подумала вголос, заходячи в ятку.

Продавець, на диво, лише зиркнув у мій бік і залишився стояти за прилавком, гортаючи якість сторінки. Полиці магазину повнилися різного розміру сфінксами, пірамідами з ракушняку та надщербленими глечиками. Не зацікавлена, вже думала рухатись далі, як раптом помітила мідний кулон з бурштином на верхній полиці. Мов зачарована, я стояла і дивилась на нього. Здавалося він гукав, та голос той був лихий. Річ манила і лякала водночас. Відчувалося щось далеке, потаємне, чуже та близьке і дуже небезпечне. Сама не зрозуміла, як потягнулася за прикрасою, а в мить, коли пальці торкнулися каменю, відчула гострий біль, мов від опіку. Біль повернув в реальність, я вскрикнула і відскочила від підозрілого кулону. Підбіг схвильований продавець та почав швидко лементіти щось на іноземній мові, розводячи руками. На жаль, з його слів зрозуміло було рівно стільки, скільки про те, що щойно трапилося, тому повільно, мов на ціпочках, обійшла схвильованого чоловіка, і перелякано вибігла з ятки. Потім з-за ворота ринку, упіймала перше ліпше таксі і поїхала до готелю.

*********

Продавець взяв до руки дивний кулон та повернувся на своє місце за прилавком, чинно приказуючи щось собі під ніс. Він був дуже спантеличений. Прикраса ніколи не викликала інтересу у його відвідувачів, навіть більше, її до цього моменту ніби ніхто й не помічав. Він і сам не пам’ятав звідки вона з’явилася. Проте річ не виглядала загрозливо, тоді що так могло налякати юну леді в його магазині? Відповіді чоловік не мав. На відміну від подорожнього у крилотому чорному капелюсі, що також був у антикварній крамниці та все бачив. Він підійшов до прилавку та попросив продавця завернути йому прикрасу.

Ватажок клану артифактників нарешті знайшов те, що шукав роками. І навіть більше - те, на що зовсім втратив надію.

Якщо ви дочитали до цього місця і бажаєте дізнатися повну версію історії, тепло чекаю вас на сторінці книги :)

Блакитна корона