Дещо про "добрих" радянських людей

 Один з аргументів любителів совка - ох які люди були раніше. Завжди допоможуть , підтримають . Цього дня 1975 році сталася подія , демонструюча зворотне. 

 

 Через гори до моря 

Вересень . Кінець сезону відпусток. По тридцятому всесоюзному маршруту , який має назву "Через гори до моря" має пройти одна з останніх груп відпочиваючих.

 Старту є вiд поселення Хаджок , а закінчується в Дагомисi. Маршрут серед професійних туристів та альпіністів вважається відверто простим. 

 Багатолюдний , збитий - протоптаний , окультурений ( велика кiлькiсть таборiв , баз) . По ньому навiть школярiв - пiонерiв водили. Про що всi прекрасно знали , i вiдносилися з вiдвертою зневагою до переходу. 

 А гори , такого не прощають. 

  

 Аби по швидше відкараскатися. 

I так , почали формувати групу на перехiд. Група отримала номер 93 , при складi 53 особи. При тому , що нормах група мала бути з десяти - п'ятнадцяти.   

 Життя з нормативно - правовими актами не завжди йде пліч об пліч. Та й совок це була країна де на правила , норми , закони плювали на всіх рівнях  

  Частою була практика поєднання груп. Двi групи збивали в одну . В результаті ті хто мали вести 10 -15 , вели 20 - 30. Але 53 особи , однією партією , це навіть для радянського тотального безладу занадто . Як так сталося ? 

  Кінець сезону. Людей лишилося не так багато. Основний склад гiдiв та інструкторів з тимчасово найнятих на сезон робітників. У них , як i у відпочиваюх  , також закінчуються відпустки. Притому що подавляюча більшість - вчителі , викладачі , або взагалі студенти. На початок вересня , гостро став кадровий голод. 

  Керівництво вирiшило не заморочуватися зайвого. Збили людей в мінімальну кількість груп , хай швиденько по "дитячому" маршруту пройдуться , по домах роз'їдуться та закінчимо вже сезон. 

 

  Проблеми пiдготовки    

 Гiдом був призначений Олексiй Агеєв.  Досвiдчений гiд , альпiнiст , професiйний турист. За п'ять днiв вiн провiв декiлька малих походiв , аби група звикла до клiмату та навантажень. Також Агеєв боровся з пиятикою . 

 Треба сказати що справа це була важка , та й по сутi завiдомо безнадiйна. П'ятдесят три особи. За всіма не услідкуєш. До того ж основна маса приїхала потеняться по горах , поїсти кашу з вогнища , та прибухнути під спiв гiтари. 

 Але основний прокол був не в цьому. Через величезну кiлькiсть людей , не вдалося створити єдину команду. Вiдпочиваючи розiйшлися по групах , за принципом земляцтва , чи якихось інтересів. Що згубно для гір. 

 

Замiна гiда та кiнець дисциплiнi

 Все б , не зважаючи нi на що , могло б обiйтись якби досвiдчений гiд  продовжував вести групу. Але для Агеєва походи були офіційним підробітком на літо. Основна робота - шкiльний учитель.  Початок начального року , у школі вже вимагають починати заняття. То ж вiн лиша роздуту групу на двох помічників - Олексiя Сафонова та Ольга Ковалюва. 

 Студенти з Донецька,  як i їх керівник , знайшли підробіток на лiто. Вони мали певний досвід туризму , але не мали жодного інструкторського. Вони взагалі не мали права вести групу.  Але , як зазвичай в совку , всього на всіх  не вистачало . Тож довелося йти з тим хто є. 

 Додайте до цього вiк iнструкторiв. Бiльшiсть учасникiв були банально старше. До того ж те , що одна з інструкторів - дівчина.  Навiть  зараз , не зважаючи на курс до цивілізованого свiту , часті прояви сексизму та статевої дискримінації.  В темну радянську пору фраза -"место женщини возле плети ", була чи не офіційною . 

  Як результат - якщо  вiд досвiдченого iнстуктора хоча б ховалися , то при молодi бухали у відкриту . Будь-які спроби навести хоча б якийсь лад, завершувалися відправкою по маршруту "русского военного корабля". 

 

 Невдало вилiзший день народження 

 Цього дня 9 вересня 1975 року , стадо відпочиваючих , попхало в гори. Спочатку все йшло по плану. Отримавши продукти , розділили групу на дві частини. 

 До місця ночивлі дійшли без якихось пригод. Розбили табір. Намети , багаття , святкова вечеря на честь першого дня i... день народження у одного з учасників переходу. 

 Пизнiше , бiльшiсть з виживши , навiть не могли згадати на чию честь напилися. А пили , до втрати свідомости. Інструктора , просто махнула на цю вакханалію рукою. 

 

 Похмiльний перехід 

По плани , пiдйом мав вiдбутися зi свiтанком. Зходу зiбратися , i пiти. Але на приведення п'яних тiл  ,в бiльш - менш прямо ходячий стан , пiшло три години. 

 За цей час , погода почала псуватися. Нависали хмари , підіймався вiтер,  температура  стала різко падати. Проте маршрут був легким.  Звичайний час проходження - 1 година. Тож гіди , особливо нічого не боячись,  підняли людей на перехід. 

 

 Сніжний  шторм  

В намічену годину  вкластися не вдалося. Група далеко не самих швидких людей , сильно розтягнулася . До того ж погода стала псуватися , набагато сильніше чим розраховували.  Під час початку підйому пiшов дощ. Кам'яниста порода стала слизькою . Температура різко впала , а згодом повалив сніг.   До того ж почав дути  сильний, штормовий вiтер. 

  Відпочиваючи приїхали на Кавказ , розраховуючи ще на теплу погоду . Особливо теплими речами ніхто не запасався. Люди не розраховували на таку погоду.Гiди - студенти , якi самi лише другий раз йшли по цьому маршруту , гадки не мали що робити. 

  I так не просту ситуацію , ускладнило ще й те , що  група вже вибралася  в гірську зону. Лісопосадка , яка хоча б якось закривала б вiд вiтру , лишилася позаду.  Тим часом погода погіршувалася. Дрібний сніг перейшов у снігопад.  Видимість впала  до пари метрiв.  Вiтер піднявся до такої сили  , що буквально здував людей з ніг. 

 

 Розкол групи 

 Як уже було сказано,  група єдиною  командою не стала. Люди здружилися група по декілька осiб, i самостійно старалися  вижити. Проте треба віддати належне гідам. Ковалювiй та Сафонову , в снігопад , по слизький дорозi, яка на додачу вже встигла взятися кіркою льоду ,  вдалося зібрати людей. 

 Постало питання - що робити? Гiди стали його обговорювати.  Прямо посеред дороги , в ураганний  вiтер. Не знайшовши вiдповiдi , стали консультуватися у замерлих , переляканих,  дезорганізованих людей. 

 Бачачи що гiди самi нічого не знають , люди остаточно перестали їх слухати. Група розкололася на декілька менших , з більш авторитетними лідерами.  

 

 Шлях до стоянки пастухів  

 Одна з груп , яку очолили все-таки прийнявши рішення гiди ,вирішила повернутися назад , але змінити маршрут. Зовсім поряд , в парi сотнi метрiв знаходилася стоянка пастухів.  Готуючись до підйому , вони бачили дим з труби. Гiди розраховували на те , що пастух не вижене стадо в таку не погоду. Як мінімум там був запас дров , та укриття від негоди. 

 Похід це був пекельний.  Дорога проходила по обледенілій кам'янистий поверхні, при ураганному  вiтрi в лице. Густоростучий колючий чагарник не давав можливостi обпертися руками.  Видимість стала ще гiшою. В бурi люди втратили зоровий контакт один з одним. 

 Але не зважаючи на все , людям вдалося вийти до стоянки пастуха. Спуск зайняв півтори година .  Хоча й не без втрат. 

 

 Кинутий над прірвою 

 Доходячи до місця , поривом вiтру , в провалля  знесло Семена Буджарського. Йому дивом вдалося зачепиться за виступ в скелі. 

 Його "друг" Микола Загорянський спочатку кинувся за ним. Але Семен вiдповiв що не треба. Сам все одно його не витягне , йди краще за підмогою . Пообіцявши повернутися з підмогою , Загорянський пішов . 

 Опинившись в теплiй хатi пастуха , Микола Загорянський "забув" про свого друга. Пізніше , слiдчому на допиті вiн скаже :

" Я припускав, що він уже мертвий" 

 Коли буря вщухне , будуть почати пошукові роботи. Одна з груп , обмежуючи маршрут пересування туристiв  дістане тіло Семена Буджарського.  

 Судово- медичина експертиза встановить , що смерть настала мінімум через день пiсля того, як "друг" пішов по допомогу. 

 

" Нi ногою з тепла" 

Вiдразу по прибуттю ,Олексiй  Сафонов відправився на пошуки вiдбившихся вiд групи. Але йому вдалося знайти всього трьох . 

 Мiсцевi пастухи , не зважаючи на наявність лише однієї  пари теплого взуття на двох ( така погода на початку вересня , навіть  місцевих застала зненацька ) прийняли участь у пошуках. 

 Один з пастухів , Одинцов Вiталiй,  знайшов трьох дiвчат. Двох вiн привiв , а от третя завалилась в провалля. Привiвши дівчат до хатини , вiн попросив допомогу , аби витягнути третю. На що отримав відповідь: 

"Ми нi ногою з тепла" 

 

  Зігрівшися вирушили на пошуки

Плюнувши на таких помічникiв , пастух пішов сам. Недалеко вiд свого житла , вiн знайшов ще двох людей, якi вiд холоду вже не мали сил йти. 

 Повернувшись до хатини, вiн знову попросив про допомогу. Хай хоча б привели тих , хто поруч . У відповідь - повний iгнор. 

 Це вивело з себе Одинцова . Буквально кулаками i пинками, вiн  виштовхав двох здорових чоловiкiв з хатини. Вказавши напрямок,  повернувся до звалившоїся дівчини. 

 Цi два кадри , потинялися певний час місциною . Потом повернулися, зi словами : 

"Ми нікого не знайшли"    

 

 Соколиний  "подвиг"

Одну з груп, яка самостійно вибиралася до будинку пастуха" очолював " Олексій Соколов. Його люди вибивалися з сил , благали  не кидати вiдставших. На що отримали відповідь :

" Ви полежiть.  Ми за вами повернемося" 

 Але як тільки опинився в будинку , відразу заліз пiд ковдру та заснув. Дорогу , з його групи , не пережило п'ятеро.  На що цей " герой" дав наступні пояснення: 

"Якби ми всім допомагали, то трупiв було б бiльше " 

 

 Сiмка нелюдiв 

 Особливо ця iсторiя стала вiдома завдяки дiям групи під керівництвом кандидата технічних наук , досвідченого туриста Трофима Iвановича Зотова.Бачачи розгубленiсть гiдiв , вiн , будучи більш досвiдченим та  пiдготовленним вiрiшує все-таки. Здійснити перехід.     

  Його розрахунок був наступний - зараз відкрита мисцевiсть на горі продувається вiтром. Перебравшись через гору , уже сама гора дасть частковий захист вiд опадiв. Плюс за горою починався лiс. Додатковий захист вiд стихії. Переночувавши ,  на ранок можна було продовжити  дорогу згідно з планом. 

  Сформувавши свою групу з семи чоловік , i почав підйом. Дорогою до нього пробились ще двадцять осiб . Про що думав найстарший з групи як по вiку (43 роки) , по становищу в суспільстві ( шанований викладач) , по досвіду гірських сходжень ( в його активi ряд підйомів  найвищої категорії  складностi)? Про те як вивести людей ? Аж нiяк. Його ... захоплювали краєвиди. 

З власноручних(!) показів Трофима Зотова : 

" Спуск був вкрай важким , i зайняв півтори години. Декiлька разiв менi доводилось зупинятися ,аби перепочити та обернуться . Снiг на травi , створював заворожуючи пейзажі" 

 Спустившись в низ почали розкладати багаття , готовить їжу , розтирати обмороженi кінцівки спиртом. До них почали підтягуватися iншi виживши . I тут почався самий треш. 

 Цi семеро ... людьми таких назвати важко , відштовхували замерзаючих  людей вiд багаття. Розiйшлися  на невеликi вiдстанi , вони знаходили виживших. Але замість допомоги , роздягали людей , забирали їжу , медикаменти i кидали замерзати на смерть. 

 Ось як пояснив свої дії  один з учасників семерики  Віктор Сажанцев :

"Ми не мали розплачуватися за легковажність інструкторів. Я був впевнений що допомоги чекати нема звідки, i розраховував тiльки на себе . " 

 Слiдчий : 

-Уточнiть , на кого мали розраховувати тi, у кого було менше сил чим у вас?"

 Сажанцев : 

- Головним фактором , який призвiв до трагедії була відсутність волі до життя у загиблих. Хто хотів вижити , той вижив

 Остання фраза в протоколі допита була власноручно обведена Сажанцевим , i тричі підкреслена. 

 

Нема прохання = нема допомоги

Цікавий , навiть показовий факт . Перед групою 93 , йшла група 92 . По плану вони мали з'єднатися , i фiнiшувати разом. 

 З протоколу допита інструктора Геннадія Беляєва : 

- Я був iнструктором 92 групи . Ми прийшли  днем раніше , i мали дочекатися 93 . Вона не прийшла до визначеного часу .Ми думали вони укрилися в поселеннi Армянськом" 

Слiдчий :

-Ви не допускали що групу спiдкала бiда? 

Iнструктор Беляєв: 

-Такий варiант не виключався .

Слiдчий:

- Чому ви не пішли їх шукати ?

Iнструктор Беляєв:

- Мене нiхто не запрошував . 

Слiдчий:

- А хто вас мав запрошувати ? 

Iнструктор Беляєв : 

-Я не  знаю. " 

Якщо в 92 групи є хоча б якесь виправдання , то в 94 все зовсім по iншому. Тут, знову дамо слово документам. 

 З протоколу допити Сергія Борзенка , iнструктора 94 групи:

 Питання: 

-У вашій групi було багато хворих? 

Вiдповiдь 

-Хворих не було . Лише здоровi та фiзично витривалi. 

Питання: 

-Чи виникло у когось з ваших туристiв бажання допомогти потерпілим? 

Вiдповiдь : 

- Такого розпорядження туристам не давалося. 

Питання :

- Ви не лише не пішли на пошуки , але й забрали з собою продукти , льодоруби , теплі речi. Хiба ви не розуміли що вони знадобляться потерпілим? 

Відповідь : 

- У нас просили лише горiлку. Як би нас просили про допомогу , чи продукти , то ми б не вiдмовили. 

Питання : 

- А хто вас мав просити? 

Відповідь: 

- Не знаю. " 

  Ось як зустрiч з 94 групою згадував пастух Одинцов:

"Бачу - люди йдуть , я до них

- Горілка є ?- питаю 

-З самого ранку - заявив хтось з натовпу. 

-Розтерти - киваю на обморожених у хатi. 

 Вони походили хвилин двадцять,  потiм розвернулись i назад пiшли. " 

  Повернувшись на базу , 94 група навiть не повідомила про бiду що трапилася з 93 . 

 

 Про рятувальну операцiю.  

Треба уточнити про рятувальну операцiю. Єдиною живою  туристкою  яку знайшли рятувальники була Світлана Витрикуш. Її разом з Михайлом Остапенко знайшов поряд з хатою пастух. Їх мали забрати двоє вигнаних пинками з хати. 

 Михайло замерз першого ж дня. Світлана з гілок складає шалаш i три днi ,вірячи в те що її знайдуть без їжі , теплого одягу трималася до початку пошукових робіт.

 Вона була врятована відразу після початку рятувальної операції - 13 вересня. Сніжна буря почалася 10 вересня. Закінчилася 11 . З 11 по 12 вересня чиновники чекали , може група сама вернуться. Ніхто не хотів брати на себе відповідальність , тому тягнули з початком рятувальної операції.

 В совку ж як було - якщо сталася надзвичайна ситуація,  відповідальний товариш такий то , проходь на нари. Якщо Надзвичайна ситуація велика , тоді керівництво по вище  слiдом. Реально винних ніхто не шукав , сажали відповідальних. 

 Ну а кому хочеться сидіть?  От i отримали совкову звичку - все своїми силами "порiшать" , або ж по тихому. Нi першого , нi другого зробити не вдалося. 

 

 

 В наслідок цієї трагедії 21 турист замерзли на смерть. Двадцять одна людина , через байдужiсть своіх же товаришiв назавжди залишилися в горах. 

 Ось така вона , реальна советская " помощь,  взаемовыручка та подержка" . Ось такi вони , "советские люди " у всій своїй красi . 

 Пишить в коментарях , як вам  історія .