Розкажу, що любить ваша авторка…

Привіт. Буду відвертою, я не дуже люблю суто любовні історії, де все передбачувано, і хоч такі книги писати можу, сама читаю трохи інше. Обожнюю гостросюжетні історії, де крім любовної лінії, є й інші, окрім того, ще божевільна динаміка, події, від яки в процесі написання затамовуєш подих, зокрема, детективна лінія або бодай такі нотки, які тягнуть інтригу від початку книги до кінця, і не відпускають, бо ж кортить дізнатися чому все так склалося, і хто вбивця, і як герої виплутаються з безвихідної ситуації, і як між ними зароджуватимуть почуття. А якщо в книзі ще є несподіваний поворот… А якщо їх декілька… Смакую так, наче героїня — це я. Цілком і повністю проживаю це альтернативне життя, поринаючи з головою. 

  Саме таку книгу я й зараз пишу — “Охоронець у спадок”. Тільки не подумайте, що цією книгою живу, а всі інші — пишу, аби писати. Я люблю всі свої книжечки, бо для автора, який пише з душею, всі історії наче діти. Їх неможливо не любити. Проте я виділяю свого “охоронця”, тому що його б сама читала з найбільшим захопленням. І якщо ви також поціновувачі “спекотних” історій – любо запрошую до роману вже зараз. Буде цікаво й захопливо. Поринете у божевільний світ вдови Блаженської Єви Романівної, де все оповито таємницями, які розгадати допомагатиме звабливий Радомир, що допомагає врятуватися від лідерів злочинних організацій. До речі, він і сам ще той ребус ;) А все це починається з вбивства законного чоловіка Єви, тоді наша героїня поступово починає дізнаватися про нього таке, від чого здиблюється волосся. Її життя в небезпеці через "пекельну" спадщину, яка їй дісталась. А далі читайте в книзі, натиснувши на обкладинку =)

  Арти й колажі на сторінках книги допоможуть поринути в сюжет, а епіграфи — зловити настрій роману. Чекатиму ваших коментарів під книгою, а також хочу вас бачити у себе в соціальних мережах. Ух, наче додому запрошую)) Дякую, що ви в мене є!!! Обіймаю кожного❤️

Мій Інстаграм -     Мій Фб - 

Фрагмент з книги

Помічаю, як м’язи мого охоронця напружуються, а це говорить лиш про те, що він міцно стискає кермо, стримуючи свій запал. Бачу, як в цьому чоловікові борються протилежності, і наскільки напруженим він від цього стає. Мені навіть боязко від рішення щодо мене, яке він зараз ухвалить. Зрештою, Радомир різко гальмує на узбіччі й заявляє, змахнувши рукою на шосе:

– Якщо так, то йди геть, Єво! 

Я підіймаю брови від здивування.

– Отак просто відпустиш? 

– Так, йди собі нічним шосе. Без проблем. З телефоном, який ти весь час нахабно приховувала, ти ж будеш у повній безпеці. От тільки не дивуйся, якщо твоя прогулянка швидко закінчиться. Година-дві – і ти потрапиш у руки поганцям, адже за флешкою зараз ганяються лідери злочинних організацій. Не забувай це, любонька! І флеш-накопичувач я тобі не поверну, – Рад дістає його з кишені, підкидає і ловить, міцно стиснувши в долоні. – Живим він потрібний більше, ніж мертвим.

Я боляче закушую губи, згадуючи червону точку на собі, коли мене ледь не вбили, – і у мене від цього холоне кров у жилах. Хочеться вийти з автівки наперекір Радомиру, але мені немає куди діватися. Та й залишати цьому чоловіку таку цінну річ не дуже й хочеться. 

– Виходь! – гримає Рад.

– Ти не маєш права…

– Швидше!

***

  Не можу не сказати, що ще нестямно люблю фентезі, але про це якось пізніше поговоримо...