Він повинен її ненавидіти, але...

Любі читачі!

В народі говорять: “Бʼє – значить любить”. Але всі розуміють, що це зовсім не так.

В абʼюзивні стосунки легко потрапити, але з них дуже важко вибратися.

Героїня роману “Донька заклятого ворога” тікає від впливового чоловіка-абʼюзера. А допомагає їй молодий адвокат, який мав би її ненавидіти, бо вона – донька його заклятого ворога… 

– Набігалася? – зустрічає мене на порозі будинку чоловік. – Ласкаво просимо до пекла.

Можливо, останнє слово мені тільки ввижається, але для мене це місце тепер і є пеклом, справжнісіньким пеклом…

– Вважай, що ти під домашнім арештом, – беземоційно вимовляє Орлов, коли мене грубо заштовхують у кімнату. – Тут скрізь встановлені камери. Кожен твій крок тепер під наглядом. Й у ванній, до речі, теж. За межі двору ти тепер виходиш або зі мною, або з охороною. Ба більше, моя людина буде ходити з тобою навіть у туалет. І в кабінет гінеколога теж буде тебе супроводжувати, ні на хвилину не випускаючи з поля зору. Тож молись і старайся якнайкраще, щоб у мене знайшовся час і бажання водити тебе туди за ручку, інакше доведеться розсовувати ноги під наглядом охоронця…

– За ручку чи на повідці? – огризаюся.

Кладу руку на живіт поверх одягу. Ніколи в житті не мацав вагітний живіт. Відчуваю щемливе почуття благоговіння. Долонею вловлюю ледь помітні коливання. Набираюся нахабства й забираюся під майку, щоб торкнутися оголеної шкіри. Злегка погладжую, шаленію від відчуттів. Десь там всередині ховається маленький чоловічок.

Немов почувши мої думки, житель живота штовхає мене. Від несподіванки я скрикую:

– Нічого собі!

Поштовх повторюється. Зоя прокидається і накриває мою долоню своєю.

– Він завжди так сильно штовхається? – шепочу, підводячись на лікті й заглядаючи вперед.

– Це вона, дівчинка…

– Дівчинка? – повторюю, ніби пробую слово на смак. Усередині розливається хвиля тепла, ніжності та захоплення. – Круто…

Крихітка знову тупає ніжкою. Мене скручує непередаваними відчуттями.