Ні, я не анонсую нову книжку і не хвалюся цікавим досвідом (на жаль). В процесі роботи над «Платою» несподівано явився епілог, який я не змогла не записати. Щоб підвести під нього текст з кінцівкою, мені потрібно трохи більше часу.

Я хочу виставити залишок глав повністю, орієнтовно 11.09, щоб завершити книжку якраз через три місяці після публікації. Знаю, що тут так не робиться, але мені важливо побачити всю картину цілою. Прошу у вас ще тиждень терпіння. 

Ділюся уривками з написаного епілогу, щоб ви зрозуміли, чому до нього хочеться гарно підвести)) Події розвернуться через тридцять років після фіналу.

***

Малий помічає мене одразу, почавши вириватися з маминих рук. Коли твою появу вважають цікавішою, ніж приземлення космічного корабля, це змушує відчути себе майже всемогутнім. Підхопивши сина на руки, відповідаю на його беззубу посмішку своєю.

- Ну привіт, тестовий взірець номер сімнадцять.

- Припини його так називати.

- Це ти почала.

***

- Очам своїм не вірю, Елю. Невже знайшовся чоловік, який тебе не боїться?

- Тобто «знайшовся»? Я тридцять років його виховувала, щоб хоч в старості відчути себе слабкою жінкою.

***

- Що я пропустив?

- Основи національної безпеки. Стрибок з літуна на очах в тисяч свідків? Дядько Влад тебе вб’є.

- Як такий зануда може бути моїм близнюком? Всі дивилися на приземлення "Перуна", мене ніхто не помітив. А де батьки?

- Поїхали додому, щоб обговорити новину. В нас буде сестричка.

- Знову? Сподіваюся, на цей раз мама когось притягне. Татові помилки занадто дорого обходяться нашій родині.

Поки повністю поринула в роботу над фіналом, тому на сайт не захожу і коментарі до минулих постів лише переглянула. Відповіді забирають в мене багато часу, тому обов’язково відкоментую вже після завершення історії.