Сьогодні рівно 10 років, як не стало моєї бабусі. Саме вона мене навчила любити книжки, читаючи мені казочки та віршики перед сном. Саме вона навчила мене читати трохи згодом, а ще розуміти, аналізувати та, головне, глибоко відчувати описані події. Я пишу про неї тут, бо моє письменництво - саме її заслуга, як і багато чого іншого в моєму житті. Колись я обов'язково напишу книгу про її дивовижне життя і кохання до мого дідуся, якого, навіть помираючи, вона тримала за руку.
Відпочивай, рідненька. Мені дуже тебе не вистачає. Дякую за все!
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиУ мене про свою бабусю такі ж теплі спогади, і любов до книги теж від неї. Моєї три роки вже, як немає. Сумую та згадую із вдячністю. Прийміть щирі співчуття.
Співчуваю Вам...
Галинка, дякую за співчуття! ❤️
Як я вас розумію) Сама почала писати коли не стало бабусі. Так якось відчуваю зв'язок з нею)
Сафо Мелі, Я також❤️
Прийміть мої найщиріші співчуття.
Олександра Чернобай, Дякую! ♥️
Царство Небесне вашій бабусі. Так приємно читати ваш допис,бо і я та мабуть і більшість ваших читачів згадуємо наших рідненьких бабусь з великою любов'ю та вдячністю. Коли батьки працювали, бабусі віддавали нам всю свою любов, ніжність, тепло та навчали нас життю. Вічна пам'ять нашим другим мамам.♥️
Наталья Русанова, Так, я з бабусею проводила часу набагато більше, ніж з мамою. Вічна пам'ять. ❤️
Ми ніколи не зможемо забути та відпустити тих, хто тримає нашу душу... Тримайся❤️❤️❤️
Сафо Мелі, (◕ᴗ◕✿)❤️
Тримайтеся...
Ангеліна Кріхелі, Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати