Відгук на книгу "Тихіше води, нижче трави"

Вітаю вас, мої хорошенькі) 

Сьогодні я знову до вас з відгуком на книгу Тетяни Гищак "Тихіше води, нижче трави".

У рамках марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457. Користуючись нагодою хочу подякувати організаторці, бо мені постійно трапляються книги від яких я в захваті.)

Анотація дуже влучно передає зміст і ціль всього твору. Скільки у ній речень — всього лише три? І два з них запитання. Але вже від неї починаєш шукати відповідь і включати мозок)

Обкладинка мені дуже подобається. Вона незвичайна і таємнича. Наскільки я знаю, пані Тетяна лікар. Так от в мене виникає питання, а чи не офтальмолог часом?)) Бо відчула себе в кабінеті лікаря у якому мені перевіряють зір. Бо з телефону буквочки трішки задрібні, добре, що назва написана ще й з боку. Ну трішки б більший шрифт))

Твір належать підлітковій прозі, але більш ніж певна, що підійде він і для старшої категорії людей. Бо історія зовсім не проста і зовсім не очевидна. Вона глибока, емоційна і така що пронизує.

Головними героями виступають школярі, але їхнє мислення мені більше тягнуло на студентів, як мінімум. Дуже розумні діти. Головним лідером класу є Гліб Лавров (і до речі фамілія йому ідеально підходить, бо він сам на себе надів лаври). У хлопця зовні прекрасна репутація, ох, але що ж там діється всередині. У ньому проявляються риси, які одразу є дзвіночками не волі, як він сам собі думає, а якраз таки рабства. Рабства своїх таємний недобрих бажань, які керують ним, а не він ними. 

Знаєте у головного злодія цього світу(маю на увазі Люцифера) проявилися кілька недобрих рис, які привели його до падіння. Гордість, жага влади і рівності Богу, прагнення керувати. Так, от все це є і в пориваннях Гліба. Він пускає бісики очима всьому класу, діє хитро, наче змій і дуже біснується, коли хтось йому не підкоряється. А такі знайшлися!

В цю компашку входить новий учень — Андрій Єрьоменко, нічим непримітна сіра мишка Аня, та жиробасик Жора. Чесно вам сказати, навіть не знаю хто з них всіх мене захоплює найбільше. Мабуть, таки Жора. Хоч на початку він видається найслабшим, так би мовити, дзвіном у цій групі, і навіть сам Андрій не ставить на нього великих сподівань, проте з часом цей хлопчина вас добряче здивує.

Та все ж, головним героєм таки виступає Андрій. У нього батько суворий, проте справедливий. Матір Андрія живе у Лондоні і у неї давно інша сім'я. Наразі, Андрій проживає саме з батьком. Із-за конфлікту в минулій школі батько Андрія ставить йому умову — два місяці бути тихіше води, нижче трави. Або іншими словами автора, не пхати свого буратінячого носа куди не слід, бо тато Карло йому того довго дерев'яного носа відріже і надає тою дубиною по одному місцю. І плюс до всього хлопцю не світитимуть заняття із боксу, яким Андрій горить займатися. 

Як на зло, у новій школі, дехто так і хоче підпалити нашого Буратіно своїм пекельним вогником. Гліб розпочинає справжній булінг проти хлопця, і грозиться й іншим влаштувати "темну", якщо не допомагатимуть. Тільки от не виходить зламати Буратіно. Бо Андрій живе по принципах волі, а Гліб по принципах вседозволеності. І ні, ці поняття, ну аж ні як не тотожні, вони кардинально різні. 

До речі, бісиком Гліба я називаю не просто так. Виявляється хлопчина належить до секти сатаністів, а там вже точно люблять робити "темну". І знаєте, дочитавши твір видається, що зло залишилося без наказаним. Але це не так. Зло може вигравати багато битв, але воно ніколи в кінці не буде переможцем. 

Про почуття, які тут теж є. Аня, відчуває, що закохується в Андрія. І як то є у дівчат  кожне слово чи фразу сприймає як натяк. Вариться в здогадках, подобається вона Андрію чи таки ні. Андрій же точно відображає чоловічу сторону почуттів, він стриманий, але не холодний. Може інколи грубити, та все ж не грубіян. І якщо йому таки вдалося вберегти свого носа від проблем у школі, то перед коханням вже точно безсилі всі) навіть такі суворі дядьки, як його батько. 

А ще мені дуже припав до душі такий персонаж як Аркадій — це директор школи. Він завжди діє обережно, і йому вдається розв'язувати найскладніші конфлікти. 

Прочитавши книгу, мені видається, що вседозволеність неодмінно призводить людину до рабства. Вводить в ілюзію свободи, затягує в тенета зла і людина врешті-решт втрачає контроль над своїми "вільними" діями. У той час, як воля ніби має багато обмежень і бар'єрів, але здолати їх можуть лиш справжні люди, а слабаки їм заздрять, от і біснуються. Набагато легше дозволяти собі все, що хочеться і набагато важче стримувати себе від всього, що хочеться. Справжня свобода не у вседозволеності, справжня свобода у вмінні дозволити собі бути інколи слабким перед людиною, яку любиш. У вмінні захистити, а не принизити слабких. У той час, як вседозволеність робить людей рабами, свобода звільняє людей.  

Андрій, Аня та Жора обмежували себе рамками людяності, у той час, як у Гліба взагалі не було рамок. І робив цей бісик "темну" бо світлої він і не знав, та й не хотів знати. Рамки моралі, поведінки, пристойності придумали зовсім не слабаки й не раби, їх якраз і створили для того, щоб витягти людину з рабства її "темної" душі і бажань. 

Раджу прочитати книгу Тетяни, єдине рабство в яке ви попадете, це сюжет твору)) Немає нічого ціннішого у людини, як свобода, це особливо гостро відчувається зараз в час війни. І зараз якраз чітко видно і те, до чого призводить вседозволеність без рамок, без моралі, без душі. 

Будьте вільними!  Живіть у світлі. Вчіться у школі життя. Не принижуйте слабких. Це зробить вас сильними.