"Між нами...війна!"

Коли я повернувся на кухню за десять хвилин, то побачивши дівчину, яка підстрибувала, чиї милі шкарпетки з кошенятами були приклеєні до підлоги, я просто беззвучно здригався від сміху. Вона крутилася в різні боки, намагаючись відірватися від підлоги, що нагадало випадок, коли в дитинстві покоївка робила подібну пастку для мишей у будинку. Миша повзла на запах їжі, а потім, коли її лапки торкнулися спеціального клею, вона прилипла до картонки з пасткою.
 

Подібним чином зараз виглядала і Крістіна. Вона звивалася всім тілом, намагаючись відірвати ноги від підлоги. Боже, я був до біса неперевершений! Мені пощастило знайти залишки лінолеуму, щоб він злився з кухонним, і зверху та знизу видавити якомога більше супер клею. Крістіна обернулася, коли я гепнувся на підлогу, поруч із холодильником позаду неї.

— Ах, ти сволота! У тебе ще стало сміливості припертися сюди і реготати з мене замість того, щоб допомогти?! — обурилася дівчина, від чого я навіть перестав сміятися.
 

— Допомогти? О ні, я так не думаю. Сама винна, руда! — кажу я, потираючи живіт, що болів від сміху, як раптом помічаю, що в мене щось летить. — Рушник? Дуже оригінально! У твоєму стилі! — сміюся, коли встаю з підлоги, і розумію, що вона не така вже й вразлива.
 

Я без сорому витріщався на її сідниці в цих обтягуючих джинсах, що навіть не помітив, як вона якимось чином примудрилася дотягнутися до столу. Наступної миті в мене вже летіла тарілка. Пощастило, що я вчасно її помітив і встиг нахилитися.
 

— Скотиняка ти така! Щойно звільнюся, будь упевнений, я тобі влаштую солодке життя, Жданов!