Привіт, любі)

Сьогодні опівночі в НІКОМУ НЕ КАЖИ нова глава від Єгора, буде цікаво, обіцяю)

https://booknet.ua/book/nkomu-ne-kazhi-b417199

Поки писала цю главу багато думала про те, що люди трохи втрачають себе в сучасному світі. Жінки втрачають жіночність, а чоловіки - мужність.

Якщо переглянути ТОП Букнету, то можна помітити, що там немає любовних романів без владних чоловіків. Таких владних, що просто край! Таких владних, що заберуть тебе з роботи і будуть любити до скону, і навіть працюватимуть менше, аби тільки бути поруч із тобою. Ну як Крістіан Грей в "50 відтінках". Всі ж пам'ятають, що за три книги він працював хіба що кілька днів...

Бо дівчатка хочуть, аби їх кружили, любили і сприймали такими, які вони є. Проблема лиш в тому, що чоловіки хочуть того самого))))

Але я не про це.

Нещодавно гуляла містом і не могла не радіти тому, що молодь продовжує спілкуватись, збиратись на тусовки, знайомитись. Попри війну. Вони співають українські пісні, збирають кошти на ЗСУ і живуть це життя, бо іншого в них не буде. Однак неприємно дивує те, що майже всі при цьому сидять у своїх смартфонах.

Де ж ті сміливці, які знайомляться просто на вулиці?

Звісно, написати панянці в мережі набагато простіше. Безпечніше. У випадку невдачі, ніхто не стане очевидцем цієї події. І завжди можна піти далі. Вседозволеність, безмежна кількість варіантів, бездушність, нескінченне використовування одне одного для задоволення власних потреб.

Поверхневе спілкування, конкретні забаганки і всі задоволені. Однак навіть у листуванні чоловік має мати сміливість написати першим, познайомитись, пройти крізь саркастичні та часом цинічні відмовки дівчат.

Технології та прогрес мали б спрощувати наше життя, та вони лише роблять його складнішим. Бо знайти свою людину серед безлічі варіантів майже неможливо. Почуваєшся самотнім у натовпі, що саме по собі абсурд.

Якими б емансипованими не були дівчата, вони чекають першого кроку від чоловіків. А краще було б робити кроки назустріч одне одному, хіба ні?

Тільки от як зрозуміти, що людині це потрібно?

Тіна зараз проживає не найкращі свої часи, Сашко її уникає, а Єгор... Вона не вірить, що йому справді потрібно від неї щось більше за те, що в них є зараз. Самотність в усій красі, від якої не рятує нічого, бо Христина закрилась і просто пливе за течією.

Якби ж тільки Єгор був трохи сміливішим і не таким егоїстичним. Чи може Сашко наважився б просто на щиру розмову з власною дружиною. Тоді б їхнє життя було простішим та яснішим, але добре, що це лише книга, бо в реальному житті мої герої вже б вистежили мене і прийшли "поговорити".

Бережіть себе, обіймаю)

Ваша Лоре Лея!