Хочу поділитися враженнями від прочитання твору Тетяни Гищак «Цур цього місця».

В тегах стоїть «казка для дорослих», тому і сприймала її з точки зору дорослого.

Головний герой тут виступає в образі Лісовика, такого собі господаря, заможного, вправного, владного і привабливого (не дарма ж всі кікімори до нього пачками бігають). Проте, як завжди в житті буває, йому цього не вистачає і хочеться більшого – нащадка, сина, і не від кікімори. На дзеркало була покладена місія знайти кандидатуру на роль матері нащадка.  Знову ж відсилка (я так побачила) до того, які цінності у виборі майбутньої супутниці життя панують у сучасному суспільстві – приваблива зовнішність і струнке молоде тіло, бажання «всіх подивитись».

Маруся ж, навпаки, страждає від розлуки з чоловіком. А точніше, вона думає, що страждає від цього. Звикла все життя жити під гнітом його зауважень і вічної критики. А ще син в неї є – такий собі інфантильний підліток, який мотузки з неї в’є. Загалом, ніхто з її сім’ї не ставиться до неї як до людини рівної їм.

От на Андрія (я так зрозуміла, бо саме на це свято проводяться ворожіння на судженого) Маруся і наворожила, щоб дзеркало показало їй судженого. Так все і закрутилося.

Показав їй Лісовик як буває в житті по-інакшому. Але двадцятирічна звичка підкорятися і відчувати себе меншовартісною за один день не проходить. Проте вона ще має час прийняти правильне рішення і зробити вибір, має тепер з чим порівняти.

Насправді цікавий сюжет, в якому розкриваються і характери персонажів, і їхні зміни – змінюється не лише Маруся, а й сам Лісовик. Посил, що діти повинні народжуватися від любові – цілком підтримую.

Сподобалась цікава манера оповіді з короткими віршованими епіграфами до кожного розділу. Порадувала гарна українська мова і відсутність помилок. 

З мінусів – анотація. Прочитавши її і твір – здається що вони зовсім про різне, її було б варто змінити, на мою думку.

Загалом лаконічно, жваво і цікаво. Рекомендую.

Рецензія написана в рамках безстрокового марафону від Тетяни Гищак