Улітку хочеться читати про зиму і навпаки...

Друзі, даруємо знижку на нашу з Владою книгу "Фіфа для Мільярдера"!

Анотація до книги "Фіфа для мільярдера"

Ден: «Я завжди був замкненим і відстороненим: життя навчило, що покладатись можна тільки на себе, та й довіряти — тільки собі. В черговий Новий рік замість того, щоб святкувати, я сидів за новим великим замовленням. Але виникла проблемка, з якою я не міг впоратись самостійно, тож я вирішив пошукати спеціаліста. Як же я здивувався, коли знайшов там мою Фіфу...»

Яна: «Ніколи не думала, що зустріну свого Мільярдера в чаті по дизайну. Дизайн був моєю пристрастю, тож я не могла відмовити в допомозі. Все одно я святкувала сама, поки «подружки» пили шампанське зі своїми чоловіками чи коханцями. У мене була компанія, але я відчувала себе там чужою, бо тільки грала свою роль. Але з Деном мені не треба було прикидатись. Аж поки він не попросив допомогти йому з дівчиною, яка йому подобається...»

У тексті є:заборонене кохання, сильні почуття, дуже емоційно

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

Яна сіла, підперши руками підборіддя і з легкою усмішкою дивлячись на те, як я сервірував стіл. 
— Про що ти думаєш? — спитав я її, розливаючи темно-червоне вино в келихи. Воно смачно пахло ягодами. 
— Про твою смс, — відповіла Яна. 
Ця відповідь мене здивувала.
— Я щось не так написав? Припустився помилки? 
— Та ні, все добре… Просто я спершу подумала, що ти писав це мені, і реально випала в осад. Думаю, з якого це дива Ден таке вигадав? А потім я згадала, що то тренувальне смс. І мені стало трохи сумно…
— Чому сумно? Я не хочу, щоб тобі було сумно, — я похитав головою. — Давай я зітру те повідомлення і напишу нове!
— Але трохи дивно писати смс людині, з якою ти сидиш за столом на відстані простягнутої руки, — Яна взяла з тарілки мандаринку і крутила її в руках, мені здалося, що вона трохи хвилюється. 
— А мені здається, це прикольно, — сказав я. — Можна буде колись це втілити…
— З Анжелою? — швидко спитала Яна. 
— Ні, в своїй роботі, мені саме замовили візуал для сайту знайомств. І я придумав такі історії в картинках, неначе комікси. Думаю, це буде оригінально і людям "зайде". 
— То ти й про нас комікс зробиш? — запитала Яна. 
— Ні, про нас не буду, — я заперечно похитав головою. — Але повідомлення зараз напишу. Тільки давай спершу вип'ємо! 
— А може, зразу напишеш? — вкрадливо спитала вона. 
— Ні, тільки після того, як хоча б продегустуєш татове вино. Якщо тобі сподобається, можу подарувати кілька пляшок…
— Ну добре, — Яна кивнула і піднесла келих до губ, вдихаючи аромат вина. — Пахне смачно! 
— Зроби ковточок і скажи, з чого воно зроблене, — запропонував я, піднімаючи свій келих і теж випивши трохи вина. А потім взяв телефон і швидко набрав повідомлення, але поки що  не відправляв. 
— З малини? — Яна ледь нахмурила брови.  — Чи з вишні? 
— Тут є й малина, і порічка, і вишня, і ожина, — пояснив я з виглядом справжнього сомельє.  —  Правда, одразу літом запахло? 
— Так, — Яна зробила ще один ковток. — Воно ж не дуже міцне? Бо якось у мене одразу в голові запаморочилося…
— Та ні, це ж таке як наливка, тут спирту чи чогось міцного немає. Лише фрукти і цукор. Пий, не бійся. 
— А раптом я буду п'яна, що тоді? — засміялася вона. 
— Ну, викличу таксі, і відвезу тебе до готелю…
— Але ж у вас село, то від таксиста всі дізнаються, що я була в тебе вдома…
— І що? Була, то й була, — мені теж стало весело. По ходу, вино виявилося міцнішим, ніж я спершу подумав.  — Чи ти боїшся, що наші люди про тебе погано подумають? 
— А мені все одно, — вона знизала плечима. — Я ж їх не знаю, і вони мене також.  А от про тебе можуть розпускати якісь чутки, і тоді з Анжелою можуть бути проблеми…
Я приклав пальця до губ. Вона замовкла на півслові і знову здивовано поглянула на мене. 
Я зобразив на обличчі таємничий вираз, неначе був якимось фокусником, і натиснув на кнопку "Відправити" на своєму телефоні. За мить у сумочці Яни легенько дзенькнув її мобільний. 
Вона дістала його і неквапливо стала відкривати месенджер. Я тим часом узяв пляшку вина і долив знову нам обом в келихи по самі вінця. 
— Що це? — Яна виглядала збентеженою, коли підняла голову від телефона і поглянула на мене. — Ти серйозно? Чи знову жартуєш, і послання призначається не мені? 
— Ну воно ж починається зі слова "Яна", — зауважив я. — То з чого ти взяла, що воно адресоване не тобі? 
Вона мовчки піднесла телефон до очей і знову втупилася в екран. 
— Що ж, дуже вдалий жарт, — сказала зрештою і механічно знову піднесла келих до губ і відпила ковток. — Я навіть якоїсь миті повірила, що це правда…
— А чому тоді  перестала вірити? — я простягнув руку і накрив її долоню своєю. Незважаючи на те, що в будинку було тепло, її пальці здавалися досить холодними. Мені захотілося зігріти їх своїм диханням, так, як тоді, під час нашої прогулянки. 
— Бо це було б неправильно, — вона приклала долоні до скронь і потерла їх так, ніби в неї боліла голова. — Можливо, ти написав це спеціально…

****

Знижка діє тільки до кінця дня, тож не гайте часу! 

Щиро дякую всім за підтримку нашої творчості!❤️ Не забудьте підписатися на нас із Владою - так ви точно нічого не пропустите! 

Слідкувати за мною на Букнет      Instagram     Facebook   Телеграм  Threads  Pinterest