Всім привіт))) Незрівнянна Лада Астра передала мені тут естафетку у флешмобі від Валерії Оквітань й от я вже тут)))

Що ж мене надихає? Та практично все підряд) Подивилася на ручку - й от у голові вже крутиться історійка про літачок, що вмів розмовляти. Подивилася на стілець - ну викапана ельфійка з вигаданого світу))) А ця тихесенька колискова - точно, напишу бойовик)))) Коротче, асоціації в мене виникають просто шалено дивні й так не лише з книгами))) От знаєте ті моменти, коли йдеш щось зробити, але раптом забуваєш що? Таке в мене постійно й цей асоціативний ряд наприкінці не просто приводить до першооснови, а й нового сюжету))))

Але що я помічала найбільше, то це те, що в мене багато історій базуються на снах))) В них я зазвичай біжу. Щодня, а точніше щоночі ті самі декорації міста, в якому я жила майже з народження) Тож по "Блакитному сяйву" і "Як стати популярною до випускного" одразу видно, звідки історійка))) 

Але був у мене момент, коли не все було в житті гладко й сон дав про себе знати, даруючи історію "Еліксири життя".  Повністю вся книжечка у сні, а читачі просять продовження. Намагаюся викроїти на нього час й коли вдається - новий сон з продовженням. І от вже з'являється книга "Початок кінця".

А потім у моє життя приходить сон, який мав дійсно велику вагу - основа історії "Це просто доля". Звісно, від неї залишилася лише тьмяна ідейка, але якби не сон і моє бажання подуркувати - книги не було б)))

До того ж, я ще той любитель конкурсів))) Новий конкурс - це нові випробування й абсолютно не проти показати світу хто є хто))) І хоч буваються суворі рамки, а буває просто натяк - вони неабияк надихають на нові творіння)))

А ще мене надихають люди навколо. Кожен та кожна з них має свою ізюминку, яку можна розкрити читачеві))) А тому я завжди надам перевагу плацкарту перед купе. Хоч в останньому частіше можна когось розговорити на всю мандрівку. Також оберу метро перед авто. Нічорта не почую, але можна бачити. Наприклад, крихітну ручку, що тягнеться до тебе з колясочки та лукаву посмішку немовлятка) 

Якщо можна, то взагалі оберу велосипед, але якщо інакше ніяк - автобус))) Цікаві історії можна збирати всюди повсякчас, просто потрібно навчитися їх бачити))) Навіть та ж дівчина, що виловлює свою собаку з фонтану може стати основою нової гумористої історії.

А ще я завжди відкрита до нового. Поїхати закордон, не знаючи нічого, окрім місця відправлення автобуса? А чом би й ні. Буде цікаво. Особливо намагатися порозумітися з іноземцями, що не знають ні української, ні англійської, ні німецької. 

На цьому, мабуть, все))) Помітила, що кількість людей, яким передається естафета, збільшується в геометричній прогресії, тому приєднуйтеся всі бажаючі та розповідайте, що ж надихає вас))))